Жінка завжди права… навіть коли неправа
Поділитись у

Жінка завжди права… навіть коли неправа

У нас мало не половина розлучень через те, що жінки вирішують головні питання, а мужики чіпляються до кольору штор…

Якщо розібратися, більшість сімейних драм починається через дурниці…

Пара молодят поїхала до «Ікеї». Щасливі та веселі, увійшли вони туди, взявшись за руки. Вийшли злі та мовчазні, майже на межі розлучення. Що трапилося? Начебто нічого. Вибирали посуд, штори та всякі полички. Потім я почув версії обох сторін.

Він: «Та з нею неможливо. Вчепилася в ці чашки: ах, які милі! Я говорю: у нас повно чашок, нам тарілки потрібні. Ні, закортіло! Потім штори. Ну, не люблю я помаранчевий. І стіни у нас зелені. Вона каже: добре поєднується. І не переконаєш. Ну я психанув, їй на зло узяв зелені. Вона — у сльози…». І таке інше.

Вона: «Та він просто йолоп! Не слухає нічого, робить як хоче».

Похід закоханих у «Ікею» чи будь-який торговий центр — це найкращий психологічний тест. Тільки пройти його треба до шлюбу. Відразу зрозуміло, якою буде сім’я.

Хто має рацію з тих молодят? Звісно, ​​вона. Жінка взагалі завжди має рацію, це головна формула, про що пізніше. А він справді йолоп. Справа навіть не в тому, що смак у жінок від природи тонший і кращий. Не в тому, що старі чашки можна легко замінити на нові. Справа в іншому. Сваритися з дружиною до крові, поту і сліз через колір штор — це вже моральний занепад.

Чоловік повинен бадьоро крокувати слідом, котити візок, кивати: «Звичайно, кохана! Беремо помаранчеві». Нехай вони навіть йому не подобаються. Зараз не подобаються – за три дні сподобаються. Якщо він не кінчений психопат.

Чоловік повинен думати про космос, буття та економіку. Ну ще цицьки, футбол та нову дрель. Чоловік повинен свердлити дірки в цементних буднях, і крізь них прозрівати образи майбутнього. Чоловік має вирішувати найголовніші питання. Що робити та де взяти гроші? Бути спокійним, впевненим, трохи іронічним. Колір штор – це не космос.

У нас мало не половина розлучень через те, що жінки вирішують головні питання, а мужики чіпляються до кольору штор. Трагічна інверсія. На біса жінці таке щастя? Клеймо розведеної вже мало кого лякає, хіба що в селах. Одній — тяжко, але удвох — нестерпно.

Сім’я – це суцільні компроміси. І це чоловічі компроміси.

Сам я тільки до фіналу другого шлюбу дійшов цієї нехитрої істини. Але було пізно: всі старі чашки ми вже перебили, а купувати нові не хотіли.

Щасливі сім’ї, де чоловік від душі грає роль «підкаблучника». У дрібницях. Жінці найважливіше дрібниці. Вона вся «з блискіток та хвилин». Жінка щаслива у них. Чашки, шторки, запонки чоловіка, куди піти у п’ятницю ввечері.

Чоловік уже зважився на найголовніший компроміс у своєму житті, вирушивши до РАЦСу. Проміняв “холосту свободу на тяжке ярмо”, як висловлювався Кіт Бегемот. Далі йдуть куди дрібніші компроміси. Просто дрібниці. Ні, для хорошої драматургії іноді треба сперечатися, інакше жінці нудно. Обов’язково треба. Їй же потрібний мужик, а не слимак, вона завжди повинна мати можливість образитися, надутися, вигукнути: «Ти нічого не розумієш!». Тут і настав час погоджуватися: «Ти права, кохана!».

І це її тріумф. Ніщо не приносить жінці такого блаженства, як чоловік, який змушений з нею погоджуватися. Вона перемогла, ура, усім шампанського! У наших жінок радостей не так багато, будь-яка фігня її надихає. Я тепер у всьому погоджуюсь із колишніми дружинами. Так, вже пізно, але все ж таки у нас спільні діти. І чому б не принести коханим — хай колишнім — трохи насолоди. Якось переписувалися вотпасом з першою дружиною, не пам’ятаю вже з якого приводу. Про щось сперечалися. Нарешті я пишу: “Так, ти маєш рацію. Як завжди”. Ні, я не бачив її обличчя, але буквально фізично відчув, як завібрував телефон від жіночої урочистості. У відповідь отримав: «Отож-бо».

Жінка завжди має рацію. Навіть коли неправа. Дуже проста, дуже хитра, дуже витончена формула.

Коли ти поступився жінці, ти ще більше її підкорив. Жінка ніколи не забуває образ, але жінка завжди дуже вдячна за компроміси. Якщо у твердій термінології: ти програв битву, але виграв війну. А відносини М і Ж – це нескінченна війна. Інакше б ми давно всі вимерли від нудьги та відсутності лібідо.

Тільки хто з наших мужиків здатний граційно вести війну, хто здатний програвати? Одиниці. Чоловікам важливо рубатися до останнього, до валокордину, до мордобою. Розібратися через що починаються сімейні драми – так це дурниця, абсурд, хроніка.

Вона попросила зробити тихіше телевізор: спить дворічна дитина. Він відмовився. Вона попросила рішучіше. Він розлютився і зробив голосніше. Прокинулася дитина, заплакала. Обидва кинулися до ліжечка. Тут вона сердито сказала: “Я ж просила тебе!”. Він дав їй кулаком по обличчю. Це справжній випадок. І це не сім’я алкоголіків, цілком пристойна родина. І кожен із нас пригадає дюжину таких випадків…

Поступаються лише сильні. Істерики та психопати – ніколи. А ми — країна істериків та психопатів. Може, клімат тому виною, може, багатовікова горілка, може… Яка різниця – на кого валити? А жінка помучиться, постраждає, нарешті знизає плечима, переступить через “припадочного” з його багряним гонором, іде собі далі.

Тут “припадочний” квапливо встає, обтрушує штани «адідас», іде за дружиною, голосить і вибачається. Пізно. Вона вже його бачити не може. Хоча жити поряд може дуже довго. Загадкова та бездонна душа жінки.

…А ті самі молодята з «Ікеї» розлучилися лише через два роки. Йолоп чоловік, здається, так і не зрозумів, чому він остогидів дружині. Адже він просто не хотів помаранчевих штор.

Автор: Олексій Біляков

Джерело