Моєму сину 2 роки, так що в нас залишилося всього 17 спільних літа, включаючи нинішнє
Поділитись у

Моєму сину 2 роки, так що в нас залишилося всього 17 спільних літа, включаючи нинішнє

Якщо є можливість сховати телефон, краще зробити це зараз.

Днями подруга сказала мені щось, що змусило мене замислитись. «Подумати тільки, ми проведемо літо разом із дітьми лише 18 разів!». У мене перехопило подих.

Моєму синові 2 роки, тож у нас залишилося всього 17 спільних літа, включаючи нинішнє.

Сімнадцять шансів побути сім’єю. Поїхати разом у відпустку. Закопатись пальцями в пісок і побризкатися водою на пляжі.

Сімнадцять років, щоб насолодитися сонними недільними ранками. Дрімати на дивані, розморившись у серпневий полудень, або бігати під поливалками, рятуючись від спеки.

Сімнадцять років дитинства, часу, відпущеного під одним дахом. Коли ростуть не тільки діти, а й ми самі, і коли ми разом створюємо спогади, які будуть живити нас все життя.

Сімнадцять років вивчення світу навколо. На пригоди та відкриття нових місць, навіть якщо вони знаходяться у нашому власному місті.

Сімнадцять років на виїзди на природу, на ароматний шашлик, нарізаний шматочками солодкий кавун та дбайливо приготовані мамою бутерброди.

Сімнадцять років, коли дитина ще тільки твоя. Перш ніж він стане дорослим і піде своєю дорогою, шукаючи і, сподіваюся, знаходячи «своїх» людей — найкращих друзів, які стануть для нього другою родиною.

Сімнадцять років для поїздок на машині, польотів літаком, на те, щоб побути туристами і обов’язково загубитися десь у новому місці.

Сімнадцять років для атракціонів, лимонаду та цукрової вати.

Сімнадцять років для посиденьок біля багаття, комариних укусів, пікніків у парку та походів у ліс.

Сімнадцять років – перш ніж він виросте, покине будинок і піде власною дорогою. Коли він буде проводити все літо вдалині, з друзями або коханою людиною, а додому посилати листівки, щоб тримати нас у курсі про свої пригоди.

Я не хочу оплакувати те, що я навіть ще не втратила, але розумію, як швидкоплинний цей час. І оскільки я не можу натиснути на паузу і продовжити його хоча б трохи, я постараюся пережити кожен наш спільний момент сповна.

Тому що не встигнеш оком моргнути, як два роки перетвориться на десять, а десять – на п’ятнадцять, і я почую: «Я подзвоню тобі, мам, обіцяю».

Так що поки ми маємо наш час, ми будемо сміятися і співати, і іноді затримуватися допізна, і влаштовувати посиденьки біля вогнища на задньому дворі. Ми сховаємо телефони і будемо гуляти безперервно дні. Тому що у нас ще 17 спільних літ попереду. І це дуже багато.

Джерело