Кохання напівфабрикати не приймає…
А ви намагалися приходити до коханих людей щасливими? Вже щасливими, а не за тим, щоб обміняти свої великі та маленькі жертви на те щастя, яким вони, можливо, обдарують вас натомість.
Все частіше мені думається, друзі мої, що руйнація незліченної кількості відносин впирається саме в це.
У масову впевненість, що інші люди роблять нас щасливими, а ми лише маємо заслужити на це.
І приходимо до них нещасними, вічно чекаючимт, непрохано жертвуючими.
А вони, або не знають зовсім, що з нами, такими, робити… або дзеркальні нам у своїх нещастях, жертвах та очікуваннях.
Що відбувається згодом?
Нічого.
Нічого, крім стратегічного накопичення образ за неотримання очікуваного.
Нічого, крім пред’явлення претензій.
Нічого, крім знецінення.
Нічого, крім пафосних ігор у гучні розчарування, які роками очі мозолять одноклітинні статуси про «йди від тих, хто тебе розчарував, і будь з тим, хто мовчки робить тебе щасливим».
Наче хтось контракт підписав на НЕрозчарування зачарованого, або прийняв обітницю мовчання в ім’я невпинного «роблення» щасливим очікувачем щастя.
На жаль, дорогі мої…
Кохання людські напівфабрикати не сприймає.
Це взаємний обмін тим, чим кожен із нас наповнив себе самостійно.
І щасливим кохання є для тих, хто саме щастям і обмінюється.
Точніше, зрілою здатністю бути спочатку в себе, і тільки потім в іншої людини.
Це працює не тільки в коханні, до речі.
Але й у дружбі, у партнерстві, у батьківській історії.
І кожен з нас навіть несвідомо тягнеться до тих, від кого походить радість, впевненість, спокійне сприйняття різних обставин, а не вічна безпорадність, активне викликання до себе жалю, або хронічна образливість і примхи.
Приходьте щасливими. І ваше щастя подвоїться.
І не купуйте щастя за свої жертви.
Автор: Ліля Град
