Це просто потрібно пережити…або перечекати
Поділитись у

Це просто потрібно пережити…або перечекати

Вміння перечікувати «погані часи» Вим дуже знадобиться у житті.

У моєму житті було багато того, що треба перечекати. Я навчилася чекати з дитячого садка. Потрібно тільки навчитися перечікувати – з ранку до обіду, потім перечекати тиху годину, потім вечірню прогулянку. А там уже й батьки прийдуть. Я навчилася розуміти цю лінію часу – що за чим іде, і коли за мною прийдуть.

Це вміння перечікувати «погані часи» мені дуже знадобилося у житті. Я класно навчилася стискатися в грудочку, завмирати і чекати. І мені ніколи не було нудно! З дитинства я пристосувалася жити внутрішнім життям. Сидячи годинами на лаві на веранді дитячого садка, не маючи можливості з цієї веранди зійти, або дивлячись з лікарняного ліжка в стелю; перебуваючи у таборі; за шкільною партою; на не дуже улюбленій роботі; доглядаючи за дітьми, що хворіють; не маючи грошей на найнеобхідніше – я навчилася стійко чекати кращих часів.

Я не відразу зрозуміла, коли настав момент безглуздості очікування. По-перше, можна встати та піти, за мною ніхто не поженеться. По-друге, – чекати нема від кого. Ніхто за мною не прийде.

Я вільна приймати рішення та йти в будь-якому напрямку. І відповідаю за себе лише я. Пред’явити нема кому і образитися нема на кого – що довго йшли, довго не забирали, не туди вели – нема кому пред’явити.

Отже, я вільна. Можна йти.

«Але… Може, не варто? Може зараз не найкращий час? Може “там” буде гірше, ніж “тут”? І хто знає, як буде “там”? Може варто просто перечекати, і все саме складеться найкращим для мене способом?».

Я вважаю, що вміння перечікувати – важлива життєва навичка – якось треба переживати похмуру, холодну осінь, сльоту, похмуру зиму, непривітну весну, переживати робочі будні, шкільні проблеми дітей, домашні уроки, нудний, безглуздий шлюб… Все це якось же ж треба перечекати… Знайти місце всередині себе, куди сховатися від усього цього і жити там… У книгах, фільмах, серіалах, захопленнях, рідкісних поїздках, вдихах свіжого вітру, в шумі хвилі, в запаху квітів, що розпускаються… І нехай це суворе непривітне життя ніяк не стосується мене.

А може, варто ризикнути і спробувати зіткнутися з тим, що тяжко, неприємно, огидно, нудотно і зовсім не ваше? Зіткнутися віч-на-віч з усіма цими огидними речами… Подивитися всій цій огидній погані в обличчя…

І піти?

Переїхати в інше місто, де більше повітря та чути крики чайок.

Комусь зважитися на пошуки іншої роботи чи зміну професії.

Комусь визнати, що шлюб порожній і давно нічого не дає. Видихнути і піти.

Інакше може статися так, що ми цілком успішно перечекаємо це життя.

Ірина Дибова

Джерело