Нас ламають не вороги і не обставини
Поділитись у

Нас ламають не вороги і не обставини

Усі ножі у спину завжди від тих, кого прикриваєш собою. Адже ворога зустрічаєш віч-на-віч. А спина відкрита для тих, хто за нею…

Ми вразливі перед тими, хто нам найдорожчий…

Нас ламають не обставини. Не суспільство. Навіть не думка сторонніх людей.

Нас ламають близькі люди.

Ті, хто найближчий. На відстані удару.

Тому що решті найчастіше нас просто не дістати.

А близькі вони тому й близькі. Вони поряд. І ми їм довіряємо.

Вони ті, до кого ми не боїмося повертатися спиною.

Ті, до кого ми приходимо з розкритими долонями та незахищеним серцем.

Ті, від кого ми найменше очікуємо на щось погане.

Ті, у чиєму захисті та співучасті ми впевнені.

Ті, кого ми найбільше потребуємо.

Усі ножі у спину завжди від тих, кого прикриваєш собою. Адже ворога зустрічаєш віч-на-віч. А спина відкрита тим, хто за нею.

Всі колючі слова завжди від тих, у кого є ключ до нашого нутра. Всі інші стикаються з панцирем і відскакують від нього, не зашкодивши.

Ми сильні, коли за нами сила.

Але ми вразливі перед тими, хто нам найдорожчий.

Ми сильні, коли наше серце живе у надійному панцирі чужих грудей.

Але ми сильні і коли нам більше нема куди відступати.

Що із цим робити?

Хтось приймає рішення ніколи нікого не підпускати ближче від відстані витягнутої руки.

Хтось – ризикнути всім. І виявляється правий. Або виявляється у глибокому нокауті.

Хтось вирішує ризикнути, але при цьому змушений весь час бути напоготові.

І мова не лише про чоловіка-дружину. А і про родичів, і дітей у тому числі. Так, наприклад, стареньку сусідку, з якою наша сім’я дружила років 20, улюблений син здав у будинок для людей похилого віку, продавши попередньо її квартиру.

Для кожного правильного рішення своє.

Бережіть себе.

Від розбитого серця і від того, щоб розбити зрадою серце тому, хто вразливий через близькість до вас.

Джерело