Чому я приймаю серйозні життєві рішення, не питаючи думки рідних та друзів
Поділитись у

Чому я приймаю серйозні життєві рішення, не питаючи думки рідних та друзів

Як правило, ціна впливу інших людей на ваші рішення виявляється, як мінімум, у наростанні внутрішньої напруги, а в гіршому випадку призводить до небажання взагалі щось робити.

Через роки сумнівів у собі та боротьби з травмами минулого, я вирішила почати жити за принципом таємності. Це дозволило мені повернути впевненість у собі, достатню для самостійного прийняття рішень. І ось чому.

З самого дитинства мною постійно керував страх, який можна було прочитати в усьому, що я робила чи говорила – страх, що я можу здатися оточуючим недостатньо хорошою.

Після кількох років сходження сходами самооцінки, я перестала ставити впевненість у собі в залежність від будь-кого іншого, крім себе, і цікавитися чужою думкою. Вимушена зізнатися, з того часу я більше ніколи не оглядалася назад.

Приймаючи серйозні рішення, я покладаюсь на свою самодостатність та внутрішній голос.

Я вже майже 10 років приймаю свої рішення без участі рідних, друзів і навіть партнерів.

А ці рішення були різними, починаючи покупкою будинку, і закінчуючи зміною роботи або звільненням заради заснування свого бізнесу. Я помітила, що чим серйознішим було рішення, тим рідше виникало бажання комусь про нього розповісти.

Минули роки, і тепер я розумію, що коли перестала вважати себе нездатною, мені вдалося відточити свою інтуїцію і стати самодостатньою особистістю.

Мені було дуже приємно не тільки відчути це, але й жити з думкою про те, що тепер я максимально підготовлена ​​до свого життя. І часом, коли мені хочеться згадати ці почуття, я говорю собі: «Все, що мені потрібно, вже всередині мене».

Це допомагає мені відчути хто я така і протистояти спокусі запитувати в оточуючих їхню думку, коли я без будь-яких причин починаю сумніватися в собі.

Приховуючи свої рішення, я тим самим захищаю свою енергію.

Тепер знаю, що техніка замовчування інформації про прийняті рішення, доки вибір не буде зроблено остаточно, є формою управління своєю внутрішньою енергією.

Відрізаючи шум, що видається потоком думок інших людей, я стаю менш сприйнятливою до чужої точки зору та особистого досвіду оточуючих. Особливої ​​важливості дане вміння набуває на стадії виношування ідеї, коли вона найтендітніша.

Як правило, ціна впливу інших людей на будь-яке ваше рішення виявляється, як мінімум, у наростанні внутрішньої напруги, а в гіршому випадку призводить до небажання взагалі щось робити.

А я як людина, якій хочеться жити багатим та усвідомленим життям, не можу так ризикувати.

Я живу по-своєму.

Я вже не раз помічала за собою схильність занадто багато думати, тому коли в мій бік надходить якесь необдумане зауваження, можу цілими днями намагатися інтерпретувати його значення.

При цьому гостро усвідомлюю (або принаймні намагаюся це робити), наскільки на мене впливає чужа думка. У мене пішов не один рік на те, щоб позбутися впливу суспільства і сім’ї на рішення, які я приймаю, і тепер я можу адаптувати свій світогляд до того, хто я насправді, а не мислити так, як мене вчили.

Зважаючи на ці дві речі, я волію приймати рішення незалежно від думки оточуючих. А в тих рідкісних випадках, коли я все ж таки раджуся з іншими людьми, я намагаюся бути психологічно готовою до того, що можу від них почути. Адже у своїх порадах друзі та сім’я можуть керуватися не лише добрими намірами, а й часом вдаватися до таких речей:

  • Вони можуть занадто оберігати мене, віддаючи перевагу моєму комфорту, а не розвитку.
  • Вони можуть мати дуже певне бачення того, хто я така, і несвідомо перешкоджати моєму зростанню.
  • Вони можуть бути упередженими і демотивувати мене, ґрунтуючись на своєму особистому досвіді чи страху.

Зрештою моє рішення тримати свої наміри при собі, поки вони не будуть реалізовані, робить мене гнучкішою, сміливішою та налаштованішою діяти.

Я відповідаю за себе і за своє життя.

Зрештою, я зрозуміла, що якщо не афішую свої ідеї та плани, то це допомагає мені бути відповідальною.

Знаю, що звинувачувати за досягнуті мною результати я можу лише себе. Перш ніж узяла цю стратегію на озброєння, я часто прислухалася до інших людей, і коли в мене щось не виходило, я злилася на їхні поради та на себе за те, що вирішила їм наслідувати.

Тепер знаю, що сама відповідаю за зроблений мною вибір. Ця думка наділяє величезною силою і вимагає ретельного зважування всіх “за” і “проти”.

Джерело