Незвичайний список, який урятував мій шлюб
Поділитись у

Незвичайний список, який урятував мій шлюб

Обов’язково прочитайте, якщо думаєте, що труднощі у шлюбі вирішуються лише розлученням…

Зруйнувати все – легко, але чи завжди це правильне рішення?

Я відтягувала цей момент до останнього, але цей день настав. День, коли мій чоловік Білл пішов на роботу, а я зібрала речі, взяла свого дворічного сина і ми пішли з дому до моїх батьків.

Розлючена, зі сльозами на очах, я зайшла на мамину кухню і заявила, що хочу жити самостійно, без чоловіка. Поки я заспокоювалася кавою, мама сказала, що вони з татом не покинуть мене і допоможуть у всьому. Мені стало трохи легше від усвідомлення того, що батьки зі мною.

“Але до того, як ти остаточно втечеш від чоловіка, – сказала мама, – виконай одне моє прохання”. Вона поклала переді мною аркуш паперу, провела вертикальну лінію посередині і попросила в першій колонці скласти список речей, які дратують мене в Біллі настільки, що з ним неможливо жити. Я вирішила, що вона попросить у другій колонці написати список його позитивних якостей, і вже точно знала, що він буде значно коротшим.

Загалом, я знала, що написати у першій колонці:

  • Білл завжди розкидає свої речі.
  • Ніколи не повідомляє, куди він пішов.
  • За столом шумно сякає і поводиться непристойно.
  • Ніколи не робить мені хороших подарунків.
  • Він неохайний і трохи жадібний у грошах.
  • Ніколи не допомагає по дому.
  • Вічно мовчить і не спілкується зі мною.

Цей список продовжувався довго, і місце на сторінці закінчилося. Тепер у мене був незаперечний доказ, що жодна жінка не житиме з таким монстром.

З самовдоволеною усмішкою я сказала мамі: «В іншій колонці треба описати його позитивні якості, так?». Але мама сказала, що і так знає його сильні сторони. І попросила мене описати мою реакцію на кожен із його недоліків. Навпроти кожного пункту, що я зробила у відповідь на таку його поведінку.

Ось це було вже складніше, я ніяк не очікувала, що йтиметься про мене. Але я знала, що мама не відчепиться від мене, доки я не виконаю і цю частину завдання. Тож я почала писати.

Що ж я робила у відповідь?

  • Злилася.
  • Кричала та плакала.
  • Мені було соромно бути поруч із ним.
  • Я робила з себе мученицю.
  • Я хотіла б вийти заміж за когось іншого.
  • Я вважала, що варта більшого.
  • І, взагалі, він мене не вартий.

І цей перелік теж був нескінченним. Тоді мама взяла аркуш паперу та розрізала його навпіл прямо по цій лінії. Вона взяла частину зі списком недоліків Білла, порвала і викинула у відро для сміття, а мені вручила частину зі списком про мене, сказавши: «Ось, візьми цей список додому і подумай над цим сьогодні. Нехай дитина залишиться у нас. А потім приходь, і якщо ти твердо вирішиш піти від Білла, ми з татом допоможемо тобі у всьому».

Я повернулася додому та подивилася на свій список. Без першої частини з недоліками Білла він виглядав жахливо. Я бачила відображення своєї жахливої ​​поведінки та деструктивних вчинків і тільки тоді зрозуміла, як безглуздо я поводилася весь цей час. Потім я задумалася про ті якості, які дратували мене у чоловіка. І зрозуміла, що там не було зовсім нічого страшного і непробачного. Я була настільки сердита, що навіть не помічала, як мені пощастило з чоловіком, — це була хороша, не ідеальна, але хороша людина.

Я повернулася до батьків. Напрочуд, наскільки по-іншому я тепер ставилася до ситуації. Тепер я відчувала спокій та подяку. П’ять років тому я обіцяла бути з ним у хворобі та здоров’ї — і я жахнулася тому, наскільки просто була готова круто змінити своє життя і мало не залишила дитину без батька лише через дрібниці та хвилинне роздратування. І коли Білл прийшов з роботи, ми з сином уже чекали на нього. І я хотіла б сказати, що Білл змінився. Але ні, він не змінився. Він, як і раніше, робив усе те, що так мене дратувало. Але я змінила своє ставлення до його вчинків. І я досі вдячна своїй мамі, яка своєю мудрою порадою врятувала наш шлюб.

Коли Біллу виповнилося 49 років, йому поставили діагноз “хвороба Альцгеймера”, йому довелося піти з роботи викладача і я доглядала свого коханого чоловіка. І коли мій син запитав: «Мамо, що ми робитимемо, коли тато вже не зможе нас згадати?», — я відповіла: «Це ми запам’ятаємо його, запам’ятаємо його улюбленим батьком і чоловіком і згадаємо все, чого він навчив нас, і як він любив нас».

Автор: Becky Zerbe