Ви не милиця: неможливо врятувати людей, які самі цього не хочуть
Поділитись у

Ви не милиця: неможливо врятувати людей, які самі цього не хочуть

Знайте, якщо вирішите стати чиєюсь милицею, то це назавжди. І одного разу ви виявите, що просто не в змозі самі йти по життю — всю енергію забирає той, хто «вічно потребує».

Ким би ви не були і чим би не займалися, наше життя завжди боротьба. Декому доводиться складніше, ніж іншим, але, зрештою, всі ми долаємо перешкоди, вирішуємо проблеми та намагаємося вижити серед усього цього хаосу.

Ось чому люди потребують одне одного: поодинці більшість із нас просто не вижила б. Так вже влаштовані люди, і так влаштований наш світ. Підтримка друзів і близьких – ось що тримає на цьому світі, допомагає не впасти в прірву, стати, коли впадеш. І це чудово, що є люди, які завжди готові прийти на допомогу, не кинуть у скрутну хвилину.

Проблема полягає в тому, щоб зрозуміти, кому слід простягати руку допомоги, коли це дійсно допоможе, а коли — марно. На жаль, досить часто рука допомоги насправді перетворюється на милицю.

Ніхто не сперечається: у певні моменти життя милиці необхідні, але, якщо надто довго покладатися лише на них, це розслаблює людину, позбавляє її бажання боротися.

Це можна порівняти з тим, якби ви тривалий час змушені були провести в ліжку через серйозну травму, а потім знову спробували встати на ноги. Доводиться мало не наново вчитися ходити!

Коли ми потрапляємо у складну ситуацію, то з вдячністю приймаємо будь-яку допомогу — це нормально. Але, на жаль, найчастіше беремо набагато більше, ніж потрібно; такою є людська природа. Ось чому, коли ви допомагаєте своєму другу стати на ноги, слід спочатку переконатися, що допомагаєте по-справжньому — щоб він справді став на ноги і пішов самостійно.

Упевнений, що треба намагатися покладатися на інших людей якнайменше. Хоча всі ми, звісно, ​​різні, але — тим не менше. Якщо відчуваєте, що справитеся з чимось самі, без допомоги, краще так і зробіть.

Це не означає, що людям не можна довіряти, або ми повинні, немов вовки-одиначки, йти життям незалежно ні від кого. Мова про інше. Справа в тому, що, прийнявши чиюсь допомогу, ви одного разу можете виявити, що покладалися не на тих людей. Таке трапляється у житті, і досить часто. І тоді доводиться платити. Іноді дуже високу ціну.

Хоча іноді у нас просто немає вибору, як попросити про допомогу. Іноді тримаємось обома руками за край урвища, і усвідомлюємо, що надто слабкі, щоб утриматися, — ось-ось зірвемося в прірву. У такі моменти ви радітимете кожному, на кого можна покластися, за чию руку можна вхопитися і врятуватися.

Також у вашому житті будуть моменти, коли радітимете, що не просили кожного разу про допомогу, коли потрапляли у важкі ситуації. Люди не люблять тих, хто й кроку самостійно ступити не може — постійно волає про допомогу. Якщо постійно кричати: «Вовки!», то в справді небезпечний момент вас можуть і не почути.

Бути милицею для когось — це робота 24/7, і з часом вона стає все важчою і важчою.

Роберт Д. Луптон, автор книги «Токсична благодійність», розповідає про свій досвід та спостереження, які накопичилися за десятиліття заняття благодійністю.

Він акцентує увагу на тому, наскільки марна і навіть контрпродуктивна традиційна благодійність. Замість того, щоб допомагати людям, вона навпаки — лише посилює їхні біди та проблеми. До того ж так відбувається завжди.

Як зауважив Луптон, коли людям постійно безкоштовно роздають щось, то результат однаковий: вони хочуть ще більше. Згодом вони настільки звикають до подачок, наче мають на них повне і невід’ємне право.

Вони навіть не намагаються самостійно заробити на існування. Просто чекають – коли їм у черговий раз щось дадуть: «Адже завжди давали, а отже – зобов’язані!».

Така людська природа: якщо люди можуть легко отримати те, що їм потрібно, вони так і зроблять. Не раз і не два, а постійно.

Тому знайте: якщо ви вирішите стати чиєюсь милицею, то це назавжди. І одного разу ви виявите, що просто не в змозі самі йти по життю — всю енергію забирає той, хто «вічно потребує».

Люди ніколи не змінять свій спосіб життя, допоки не відчують, що це життєво необхідно для виживання.

Підтримка дійсно допомагає в якийсь момент вистояти, але на постійній основі — вже починає заважати людині стати такою, якою вона заслуговує бути.

Луптон виявив, що справжня допомога та підтримка – це навчити людину самостійно вирішувати свої проблеми. Тільки тоді її життя починає змінюватися на краще. Як говориться у відомому прислів’ї: «Дайте людині рибу, і вона буде сита рівно один день. Навчіть її ловити рибу, і ви нагодуєте її до кінця життя».

Ось навіщо ви потрібні. Коли друзі або члени сім’ї звертаються за допомогою – не намагайтеся замість них усунути ситуацію або вирішити проблему. Все, що від вас вимагається, – це накласти пластир на рану, яка вимагає вже більш серйозного лікування. І це за них не може зробити ніхто. Як би не любив і не старався.

Єдиний спосіб допомогти людям – допомогти їм допомагати собі самостійно. Найбільше, що ви можете – це порадити, як вийти із скрутної ситуації і більше ніколи в неї не потрапляти.

Справжні зміни в житті відбуваються лише тоді, коли змінюється наш погляд на світ, на себе і на своє майбутнє. Такі зміни неможливі без повного аналізу нинішньої реальності, а його зробити може лише єдина людина у світі — ми самі.

На щастя, у ваших друзів є ви. І ви завжди допоможете та підтримайте, щоб вони змогли налагодити своє життя. Так і має бути. Але ставати їх милицею — це справді ведмежа послуга. Таким чином ви прирікаєте цих людей на постійні біди та невдачі.

Єдиний спосіб допомогти тим, кого любите, це показати, що вони досить сильні і розумні, щоб подолати будь-яку перешкоду. Нагадати їм чи вселити віру в те, яким потенціалом володіють, скільки всього вміють та знають!

Люди, які рідко зазнають невдач, вірять у те, що як би не складалися обставини сьогодні, рано чи пізно вони досягнуть успіху. І, навпаки, ті, хто постійно зазнають поразки, щиро вважають, що успіх неможливий, як би вони не намагалися. Ось чому успіх це не виграш у лотерею, а віра в те, що він – неминучий.

Успішні люди зовсім не оракули та не провидці. Вони не можуть зазирнути у майбутнє. Єдине, що дійсно відрізняє їх від інших, це здатність створювати майбутнє власними руками. Не чекати і не просити, а боротися та шукати. Звісно, ​​не йдеться про ситуації, коли людина через якісь обставини — буквально «висить над урвищем». У такому випадку протягнута рука друга — це спасіння. Але — рука, а не милиця, спираючись на яку можна й надалі «крокувати» по життю в тому ж таки «темпі».

Єдиний спосіб створити прекрасне майбутнє – це спочатку побачити його. Своїм розумом, своїм серцем. Так, як відомий скульптор Мікеланджело побачив Давида у простому камені і створив із нього цей чудовий образ.

Якщо ви хочете кращого життя, то повинні точно визначити, яким воно має бути. Більше того, ви повинні вірити, що це життя можливе — варто лише захотіти та працювати у цьому напрямку. Згодні, вірити не завжди виходить. Нас підкошують невдачі, мучать сумніви. Як же можна вірити в краще життя, якщо воно знову і знову доводить, що це не так?

І тут на допомогу приходять друзі. Їхнє завдання — допомогти повернути цю віру, вселити надію, допомогти повірити у свої сили. А головне – нагадати, що життя дається один раз. І якщо ми не вирішимо змінити його сьогодні, якщо опустимо руки і не боротимемося, — іншого такого шансу вже не буде.

Така допомога та підтримка — справді потрібна кожному з нас.

А в усьому іншому ми можемо допомогти собі самі. Запам’ятайте цю істину протягом усього життя. Єдине, чого потребуємо — це те, щоб хтось час від часу нагадував нам про це. Про те, що кожен може стати великим: світ великий і сповнений можливостей, а у вас за спиною – крила. Так і є, запевняємо.

Джерело