Чому дружбу треба інколи різко зупиняти
Поділитись у

Чому дружбу треба інколи різко зупиняти

Іноді дружба наче вичерпується. Немає конфліктів та явних причин, але й дружби вже немає…

Якось дружина сказала: «У мене розладналися стосунки з подругою». Дружину це дуже засмучувало. Дружили, товаришували і бац.

Головне — не було сварок, конфліктів, ситуацій безглуздих. Просто спілкування не виходить.

Ну і добре, кажу, фіг з нею, не дзвони, не пиши, не страждай.

“Як це? – Дивується. – Ми ж подруги“.

А ось так, відповідаю з висоти своїх років та прикладної, хехе, мудрості. Дружба – це взаємозалежність. Якщо стосунки не виходять — не треба ображатись, або намагатися щось там з’ясувати. Не треба стимулювати, вимагати зустрічей, у вічі заглядати. Не допоможе, буде лише гірше.

Просто відійти, людину не чіпати.

Це я називаю «скляною завісою». Ви один одного бачите, пристойності дотримані, але ви відгороджені. Не спілкуєтеся, ізольовані.

Ні, при зустрічі у спільних знайомих, звичайно, мило балакаєте. Ніякого підкресленого ігнору, завіса ж скляна, а не залізна.

Давно навчився опускати цю завісу. Дуже корисна штука. Ну не виходить щось зі давнім приятелем: я його дратую, він мені набрид занудством і скаргами. І лише формальний статус друзів ніби зобов’язує нас контактувати, вдавати, що все чудово.

Та повна фігня, нічого не чудово. Ви один від одного втомилися, діалог не виходить, стара горілка, яку ми пили, вже не тягне двигун стосунків. Не треба мук. Завіса. Завіса. Завіса.

Можливо, через рік чи два знову налагодиться. Ми один до одного потягнемося. А може й ні. Як вийде.

Але вчасно усунутись — уміння цінне, необхідне. Запорука психологічного благополуччя.

Скляна завіса. Опустити та жити собі далі, спокійно.

Автор: Олексій Біляков