Життєва історія про те, що кожен може стати рукою Бога
Поділитись у

Життєва історія про те, що кожен може стати рукою Бога

Деякі, здавалося б, крихітні добрі вчинки інших людей залишаються у нашій пам’яті назавжди. Іноді вони навіть можуть змінити життя….

Жінка поїхала з чоловіком до торгового центру. Метушня, товпиться народ, як завжди. І ось підходить до них чоловік. Усміхається, радий зустрічі, одразу їх упізнав. І вони його згадали. 30 років тому жили по сусідству, вечорами гуляли з собакою, так і познайомився з цим сусідом. Той теж із собакою на прогулянку виходив. «Знаєте, а я всі ці роки хотів вас зустріти та подякувати!». А жінка нічого не пам’ятає. «Як не пам’ятаєте, я у вас ночував …».

Хлопець ріс із бабусею. Бабуся тяжко захворіла, лікарі нічим допомогти не змогли. Поховав єдину близьку людину та залишився один у квартирі. Того вечора прийшов у кімнату, де ще недавно бабуся лежала, дістав почату пляшку настоянки, що допомагала на якийсь час хворій притупити біль. Випив. Пішов із собакою гуляти. Там його зустріли знайомі. «А ти чого напився?» – жінка була жвава і пряма. Помітила і блискучі очі, і хитку ходу. “А я сьогодні бабусю поховав”.

— Так. Ідеш із нами. Нема чого тобі одному сьогодні бути.

— Все нормально. Не потрібно. Впораюся.

Але навіть слухати не стала, наполягла на своєму. “Сьогодні ночуєш у нас, пішли за речами”. Зайшла у квартиру. На кухні помила посуд, у спальні заправила ліжко. Міцно взяла під лікоть і повела до себе. Було ніяково. Чоловік йшов поруч, а його вела під руку чужа дружина.

— Не треба, я сам можу.

— Ні, потримаю тебе. Раптом звалишся.

Привели до себе. Нагодували, напоїли чаєм, постелили постіль. Ось і вся історія. Але багато років хлопець вірив, що Бог йому послав цих людей. Крихітки турботи та доброї уваги йому відчайдушно були потрібні того дня. Просто знати, що не один – вже можна жити та дихати. І ось взяла під руку жінка. Бог його не лишив. Хлопець пізніше прийшов до віри. Багато бачив чудес, незвичайних зцілень, збігів. І просте «тримаю тебе» як допомогу Вищих сил мислить. Зустріч у торговому центрі для нього теж – з волі Бога. Хотів дуже подякувати. Вихідний день. Товпиться народ. Знайомі обличчя, які одразу впізнав…

  • «У мене також був випадок. Переїхала на нове місце, нічого не було, навіть поїсти. Лежу, молюся, а їсти хочеться. І ось стукіт у двері несподівано і входить подруга. “Ти чого лежиш? Пішли до нас”. Пішла, а в них картопля смажена з капустою. Поїли. Досі пам’ятаю, а минуло років уже 25».
  • «Потрапила на операційний стіл і хірург заборонив мені підніматися. Телефоном я попросила чоловіка привезти мені води, але він сказав, що не може, тому що на роботі. Поруч лежала молода дівчина лише після операції. Як я здивувалася, коли її мама поставила поруч зі мною пляшку води. Дівчина їй зателефонувала та попросила допомогти. Пройшло вже майже сім років, але досі я вдячна за цю турботу про мене».

Джерело