Життя з чоловіком, мати якого ніколи не говорила йому “ні”
Поділитись у

Життя з чоловіком, мати якого ніколи не говорила йому “ні”

У житті мого чоловіка ніколи не було розчарувань, доки в ньому не з’явилася я. До цього моменту йому ніхто не казав, що чогось не можна отримати.

Десь там зараз сидить дівчина, що безцільно гортає фотографії з відпустки своїх друзів у Instagram, а її мати раз у раз нашептує їй на вухо слова, які вона відчайдушно намагається ігнорувати. Ймовірно, десь неподалік неї знаходиться інша дівчина, яка займається ретвітом нещодавнього перетворення якоїсь зірки на політика, адже, на її думку, саме цим і потрібно займатися за комп’ютером. А ще одна дівчина зараз пересилає своїй найкращій подружці у Facebook фото хлопця, який їй подобається, не забувши додати до свого повідомлення смайлики та сердечка. І одна з цих дівчат якось стане дружиною мого сина.

Будь-яка з них може стати його першим коханням або наступною дівчиною. Я ж сподіваюся, їй встигли розповісти, що друга половинка має її шанувати.

Будучи матір’ю хлопчика-підлітка та дружиною чоловіка, який перетворює життя інших людей на пекло, можу дати вам одну пораду з виховання: кажіть своєму синові «ні».

Мій чоловік виріс у сім’ї, де батьки ні в чому йому не відмовляли. Його бажання були їм указом. Він казав їм: “Стрибайте”. А вони у відповідь запитували, наскільки високо і чи не хотілося б йому побачити ще кілька трюків, поки вони будуть у повітрі. У житті мого чоловіка ніколи не було розчарувань, доки в ньому не з’явилася я. До цього моменту йому ніхто не казав, що чогось не можна отримати.

У нього не було причин думати, що він не отримає того, про що попросить, доки я не осадила його. Йому просто ніхто не говорив “ні”. Я стала колючкою у нього в боці та прокляттям всього його існування. Він ображався на мене від початку наших стосунків, і все тому, що в мене вистачало сміливості відмовляти йому.

Наш шлюб одразу ж просочився ненавистю та психологічними травмами. Вперше зустрівши людину, яка могла їй відмовити, він навіть не знав, що зі мною робити. Почувши моє “ні” вперше, причина відмови не мала для нього жодного значення. Він просто вважав себе правим, а мене неправою. Я була гірша за нього, а його бажання були важливішими, ніж мої. Це все, що він знав. І коли я говорю, що раніше йому ніколи не говорили «ні», то саме це й маю на увазі. Саме поняття відмови було йому абсолютно новим. А присутність у його житті жінки, яка сумнівається в ньому чи противиться йому, була незбагненна.

Вперше, коли я не погодилася з ним щодо покупки, його реакція викликала у мене сміх. Мені ще не доводилося бачити дорослу людину в істериці. Я не сприйняла це серйозно, адже, зрештою, йому було лише за двадцять. Але це виглядало справді смішно.

Проте минув якийсь час і доказів його божевілля ставало дедалі більше. Він був уже занадто дорослим, щоб його можна було назвати зіпсованим хлопчиком, але інше порівняння на думку просто не спадало. Він був схожий на хлопчика, який сидів на стероїдах. Коли я говорила «ні, не думаю» або «цієї ночі мені не хочеться», у відповідь на мене чекав, як мінімум, потік образливих фраз на кшталт «ти така дурна, і як тебе взагалі носить ця земля» або «навіть не знаю, навіщо я взагалі з тобою зв’язався, це марна трата часу».

Всі ці словесні удари були відповіддю на мої спроби заощадити гроші у нашому сімейному бюджеті або на пропозицію відвідати новий ресторан, що вибивало його із зони комфорту.

Він робив життя таким складним. З ним у мене взагалі зникало бажання жити.

Минали роки, але він так і не зміг взяти себе в руки. Він продовжував гнути свою лінію у фінансових питаннях, вихованні сина, виконанні домашніх справ та близькості зі мною.

Десять років, одружених з ним, показали мені дві речі. Перша — хоч би що я робила, перемога в сварці завжди залишалася за ним. Цей чоловік не хотів і не зміг би розірвати хибне коло, створене його батьками, коли вони вирішили ні в чому не відмовляти. Мої аргументи не мали для нього жодного значення, а моє тіло більше мені не належало. Найменший натяк на будь-які зміни зустрічався люттю, лайкою та сильним стисканням мого зап’ястя/плеча.

Він жив за певним шаблоном, який укорінився задовго до моєї появи. І я нічого не могла із цим зробити. Хтось мав сказати йому «ні» ще в дитинстві. Але я подумки абстрагувалась від усього цього і намагалася просто жити своїм життям. У нас народилася дитина, і я знала, що напевно робитиму все не так, як того хотілося б його батькам, щоб мій син вчасно відчув на собі, що таке розчарування.

Моя дитина повинна навчитися приймати відмови, і я не збираюся виховувати її так, як ріс її батько.

Життя – це не замовлення в ресторані фастфуду, і не всі жінки, з якими він зустрічатиметься, будуть його служницями. Мені хотілося, щоб він це зрозумів — і добре зрозумів.

Не кажу, що свідомо ламала дух моєї дитини або насолоджувалася самою можливістю сказати її, що вона не отримає бажаного. Але якщо він не хотів чогось робити, я добивалася, щоб він у результаті це зробив. Істерики ніколи не розглядалися у нас удома як варіант вирішення проблеми. За кожним невиконаним бажанням мого сина було логічне пояснення цієї відмови.

Я твердо вирішила, що мій син навчиться приймати поразки та відмови. Якщо ви ставитеся до своїх розчарувань як дитина, це нормально рівно до тих пір, поки ви не станете дорослим чоловіком, який продовжує поводитися як 5-річний хлопчик і з яким неможливо знаходитися поруч.

Дуже важливо вміти сказати дитині «ні». Тому я була настільки жорсткою, наскільки його дідусі та бабусі були м’якими. Коли він виросте і скаже своїй дружині, що любить її, мені хотілося б, що саме це він мав на увазі, а не просто сказав їй: «Я люблю тебе, коли ти даєш мені те, що я хочу».

Мій хлопчик буде нормальним. Він зможе прийняти відповідь “ні”.

Ми вже на півдорозі до мети. Доросле життя приходить до нас швидше, ніж ми цього хотіли б. І в міру того, як дитинство сина вислизає у мене між пальцями, я починаю помічати проблиски успіху.

Він уже не такий, як його батько. І я вдячна за це. Навіть більш ніж вдячна. Я не змогла б продовжувати жити з собою, якби не зруйнувала це порочне коло.

Мій син виросте готовим до цього світу і до того, буде отримувати бажане чи ні.

Одна з тих дівчат якось стане його дружиною. І зараз вона сидить десь і мріє про те, на що буде схоже її життя, коли вона зустріне мого сина.

Як і я свого часу, вона сподівається на світле майбутнє і чекає на щастя. Я ж сподіваюся і молюся, що зробила все можливе, кажучи своєму синові «ні».

Джерело