У пам’яті залишаються не розумні фрази, а те, як людина доторкнулася до іншої через почуття
Поділитись у

У пам’яті залишаються не розумні фрази, а те, як людина доторкнулася до іншої через почуття

Ми ж всі однакові, ми всі хворіємо на однакові хвороби, у нас однакові проблеми: самотність, невміння володіти собою, невміння вибудовувати стосунки з близькими і невміння розмовляти по душах.

Письменниця Майя Анжелу одного разу сказала, що люди забувають, що ти сказав, забувають, що ти зробив, але ніколи не забувають, що ти змусив їх відчути…

Ми ж всі однакові, ми всі хворіємо на однакові хвороби, у нас однакові проблеми: самотність, невміння володіти собою, невміння вибудовувати стосунки з близькими і невміння розмовляти по душах.

Я якось прокинувся серед ночі з думкою: а ось чи є в житті людина, з якою, зустрівшись, можна було б поговорити до душі, так, щоб на душі потім стало добре. Не просто про проблеми, про якісь поверхневі речі, а про себе, про суть, про серцевину своєї душі.

Ми настільки розучилися говорити про свої почуття, ми здебільшого розуміємо, переказуємо те, що почули, прочитали, а ось поговорити про те, як проживаємо ту чи іншу подію, не вміємо. Адже ділитися своїми почуттями, тобто найтоншим, що є в душі, її серцевиною, це єдине, що дає близькість один з одним.

У пам’яті не моралі залишаються, не розумування, а те, як людина торкнулася до іншої через почуття. А ми весь час стримуємось, намагаємось зберігати своє обличчя, розучилися бути відкритими.

Протоієрей Євген Попіченко

Джерело