Мені ще не все одно, але ти не вартий того, щоб за тебе боротися
Поділитись у

Мені ще не все одно, але ти не вартий того, щоб за тебе боротися

Не варто боротися за того, кого, якщо вдуматись, ніколи не було. За тінь, за фантом. За те, що могло бути, але так і не сталося.

Зрозуміло, що завжди слід триматись і не здаватися. Хоч би що не трапилося у твоєму житті. Потрібно бути сильним та твердим, боротися до кінця. Але це в тому випадку, якщо воно того варте.

Це допомагає багато чого зрозуміти і збагнути, зрештою – лише у боротьбі ми ростемо. Але іноді доводиться приймати дуже непрості рішення.

Це стосується речей і людей, які завдають нам лише біль.

І в цьому випадку наше рішення зовсім не свідчить про нашу слабкість. І не говорить про те, що нам просто не вистачило сміливості та рішучості.

Це просто означає, що ми, нарешті, після тижнів та місяців страждань у спробах зібрати себе буквально по шматочках, як у боксі – вирішили «кинути рушник».

Не те щоб мені було все одно. Ти ще живеш у мені. І, правду кажучи, мені знадобиться багато часу, щоб забути тебе. Забути всі наші зустрічі, погляди, всі обіцянки, як нам буде чудово разом. Забути про проміжок мого життя, в якому був ти…

Але були й погані речі, адже не буває одного без іншого.

Я про дні та місяці очікування, що все налагодиться і виправиться. Про часи, коли мені здавалося, що серце розколеться на тисячі уламків – так було боляче.

Весь час виправдовувала всі ці речі тим, що я борюся за тебе. Навіть якщо, швидше за все, ти цього і не заслуговуєш.

І тільки тепер, коли озираюсь назад, то усвідомлюю, що єдиною моєю проблемою був ти. Ти просто не був готовий до мого величезного і глибокого кохання. Ти не був готовий взяти те, що я готова була подарувати тобі. І в цьому – нічого дивного.

Але це не дає тобі права взяти тільки те, чого ти хочеш, і залишити мене в цьому незрозумілому, «підвішеному» стані.

Це лише свідчить про тебе, як про чоловіка, а не про те, що я погана дівчина. І хочу, щоби ти почув ці слова.

Звичайно, мені щиро хотілося б, щоб ти визнав і оцінив усе, що я для тебе робила. Набагато більше, ніж всі, хто оточує тебе….

Але я втомилася, зізнаюся чесно. Я зробила все що могла.

Швидше за все, в якийсь момент наших стосунків, я перестала помічати дійсність. Просто не помітила, що боротися, власне, вже нема за кого і нема за що. Я справді не здалася б так швидко, якби розуміла, що це комусь потрібно… Але це не так.

Ти «витяг» з мене всю енергію, а потім викинув через непотрібність, як шкірку від апельсина. У мене таке відчуття, що половини мене просто немає. І це зробив ти…

Хотілося б вірити, що з роками ти зрозумієш, чого мені вартувала ця нескінченна боротьба за те, щоб ми були разом.

Зараз же хочу жити, знаючи, що якщо ти вкотре впадеш, то мені не доведеться тебе ловити. Якщо знову втрачу сон – то не через тебе. Що не буду почуватися, ніби все навколо розсипається, а я нічого не можу вдіяти з цим.

І найголовніше: мені більше не треба боротися за того, кого, якщо вдуматись, ніколи не було. За тінь, за фантом. За те, що могло бути, але так і не сталося.

Джерело