«Син – до вінця, а дочка – до кінця»
Поділитись у

«Син – до вінця, а дочка – до кінця»

– … Дивлюся на жінок, у кого дорослі дочки, і прямо заздрю ​​білою заздрістю! – розповідає пенсіонерка Тамара Львівна. – Доньки їм і дзвонять регулярно, і в гості кличуть, і онуків привозять! У моєї сусідки дві дочки, так їй взагалі ніколи нудьгувати. Вона в їх сім’ях, в гущі життя з головою, то в однієї, то в іншої дочки! З онуками гуляє, на дачу їх бере. Зяті приїжджають, допомагають постійно. Меблі пересунути, продукти привезти, фільм скачати – ні в чому проблеми немає !.

– Тамаро Львівна, а що, у вас не так?

– У мене син! Пам’ятаю, бабуся говорила – мовляв, бідна ти, Томка, пацана народила! Доньку треба було! Син, говорила, до вінця, а дочка – до кінця! Я тоді сміялася тільки. Говорила бабусі, що різні є і сини, і дочки, що все від виховання залежить, тобто від батьків. Якщо в дитини душу вкладати, то і віддача буде … А тепер ось на своєму досвіді переконалася: права бабуся! Сини – чужі діти! Як їх не виховуй, як не рости – все тільки «до вінця»!

– Тамаро Львівно, даремно ви так! У вас відмінний син. Успішний, самостійний, поряднтй – такий, як треба!

– Ех, кому тільки треба … Син одружився недавно, я дуже була за нього рада. Дівчинка хороша, молоденька, студентка останнього курсу. І що ти думаєш? Ця гарненька, молоденька за два роки нас посварила вкрай. Син тепер повністю в її родині! Марина Вікторівна – те, Марина Вікторівна – се, і підвезе її, і привезе … Марина Вікторівна – це свати, невесткіна мати, ну, ти розумієш … Син ще й ображається, що не допомагаю їм з молодою дружиною. У мене квартира є, маленька, однокімнатна, я її купила як підмога до пенсії, тепер здаю. А син, виявляється, раніше думав, що я їх з дружиною туди пущу, поки вони на своє не накопичать …

– Зрозуміло. Претензії висловив? – Ну не те, щоб прямо претензії. Але образа є у нього, мабуть, зі слів дорогої невістоньки і її сім’ї. Стала з ним розмовляти і витягла це з нього … Я в шоці! Кажу – а що ж тобі Марина Вікторівна і її чоловік не допомагають, якщо вже на те пішло? А він, уявляєш, каже – їм нічим допомогти, але вони, якби могли, все віддали! Ось так. У родині невістки всі ідеальні, і тільки я – чужа стара, відрізана скиба. Добре, хоч розуму вистачило в квартиру їх не пустити. Хоча на самому початку була така думка. А зараз думаю – Бог відвів. І без квартири б залишилася, тому що це тільки пустити легко, а ось вигнати завжди проблема. А найголовніше – така ідеальна, як Марина Вікторівна, все одно б не стала. Куди вже мені! ..


– Я ось все життя думаю – ну чому свекрухи ось такі? – міркує з подругами Тетяна, невістка Тамари Львівни. – Ось хоч мою взяти. Вічно чимось незадоволена! Вічно їй все не те і не так. Синові дзвонить постійно все з якимись проханнями – приїдь, допоможи, налагодь, відвези! Ну адже сама не стара ще жінка! Прекрасно можна і таксі викликати, і слюсаря якогось знайти, та хоч геть таджика-двірника за сто рублів попросити, він все зробить … Треба ж розуміти, що син працює, плюс у нього сім’я. Дружина вагітна! Чому потрібно неодмінно зробити так, щоб син все кинув і поїхав до мами на інший кінець міста тільки тому, що у неї «Однокласники» на компі не відчиняються?

– Тань, ну а якщо правда не відкриваються «Однокласники», а їй треба комусь щось написати терміново?

– І що, годі й шукати вихід? Он сусідку б попросила, у неї постійно тусят внуки-підлітки, допомогли б. Моя мама ж якось дає раду? Нікого не смикає! Спокійно чекає, коли ми приїдемо на вихідні і допоможемо, або викликає фахівців. Чому свекруха так не може?

Син – дійсно «чужа дитина»?

Молоді сім’ї, як правило, будуються навколо сім’ї дружини, або можливі варіанти? А може, винятки лише підтверджують правило?

Чи згодні з прислів’ям «Син до вінця, а дочка до кінця»? Як у вашому оточенні?

Джерело