Кожне речення просто в точку, і від цього навіть боляче. Найкраще, що я читала останнім часом.
Чому сьогодні так складно зберегти стосунки? Чому ми так часто розлучаємося, хоча дуже сильно намагаємося кохати? Чому раптом люди стали не здатними до тривалих стосунків? Невже ми забули, як кохати? Або, що ще гірше, взагалі, що таке кохання?
Ми не готові. Ми не готові до жертв, до компромісів, до безумовного кохання.
Ми не готові викладатися на повну заради стосунків. Ми хочемо, щоб усе було легко. Ми ледарі. Достатньо однієї перешкоди, щоб ми опустили руки.
Ми не дозволяємо нашому коханню рости, ми йдемо завчасно. Ми шукаємо не кохання, а гострі відчуття.
Ми хочемо того, з ким можна ходити в кіно і кафе, а не того, хто може зрозуміти нас, навіть коли ми мовчимо. Ми проводимо разом час, але не створюємо спільні спогади. Ми не хочемо жити нудно. Ми не хочемо партнера на все життя, а лише того, з ким нам буде добре тут і зараз, а це дуже тимчасово.
Коли пристрасть згасає, ми розуміємо, що ніхто не готував нас до буденності життя. Ми не віримо в принаду передбачуваності, бо надто засліплені жагою до пригод. Ми занурюємося в безглузде міське життя, не залишаючи місця для кохання.
У нас немає часу на кохання, немає терпіння, щоб розбиратися зі стосунками.
Ми зайняті люди, які переслідують матеріалістичні мрії, і кохання сюди не вписується. Стосунки – не більше ніж зручність.
Ми шукаємо миттєвого задоволення у всьому, що ми робимо:
Коли щось постимо онлайн – одразу ж чекаємо на вподобайки, коли обираємо професію – чекаємо на успішну кар’єру та визнання, коли обираємо людину – чекаємо на велике кохання.
Ми хочемо зрілості стосунків, але це приходить із часом, емоційний зв’язок розвивається з роками – а ми хочемо це одразу, але так не буває. А у нас немає часу і терпіння.
Ми воліємо витратити годину часу на сотню людей, ніж провести день з однією людиною.
Ми віримо в наявність “варіантів”. Ми – “соціальні” люди. Ми більше віримо у зустрічі з людьми, ніж у знайомства з ними. Ми жадібні. Ми хочемо мати все.
Ми легко вступаємо у стосунки за найменшого тяжіння до людини, і легко виходимо з них, щойно знаходимо когось кращого. Ми не хочемо відкрити найкраще в цій людині. Ми хочемо, щоб вона одразу була ідеальною. Ми зустрічаємося з багатьма, але рідко кому даємо справжній шанс. Ми у всіх розчаровані.
Технології зближують нас, настільки, що неможливо дихати.
Наша фізична присутність замінена повідомленнями, чатами, відеодзвінками. Ми не відчуваємо необхідності проводити час разом. У нас і так надто багато одне одного в житті: у кожній соцмережі, у скайпі, вайбері… Про що ще говорити?
Ми – покоління мандрівників, які не залишаються довго на одному місці. Ми боїмося зобов’язань. Ми віримо, що не створені для стосунків. Ми не хочемо “осідати”. Навіть думка про це багатьох лякає. Ми не можемо уявити, як це бути з однією людиною до кінця життя. Ми йдемо.
Ми зневажаємо сталість як якесь соціальне зло.
Ми любимо вірити, що ми не такі, як усі. Ми любимо вірити, що ми не відповідаємо соціальним нормам.
Ми – покоління, яке називає себе “сеkсуально розкутим”.
Ми відокремлюємо сеkс від кохання, або так думаємо. Ми покоління сеkсу і розставань.
Ми спочатку займаємося сеkсом, а потім уже вирішуємо, чи хочемо ми бути з цією людиною.
Зайнятися сеkсом – це як піти випити. Ви робите це не тому, що кохаєте людину, а тому що хочете відчути задоволення, хоча б тимчасове.
Сеkс на стороні теж більше не табу. Є навіть поняття вільних стосунків, друзів із привілеями, сеkсу на одну ніч, сеkсу без зобов’язань. Ми практичне покоління, яке керується тільки логікою.
Ми вже не знаємо, як кохати шалено. Ми не їдемо за тридев’ять земель, щоб зустрітися з коханим. Навпаки, ми розлучаємося через відстань.
Ми занадто розумні для кохання. Ми покоління, яке боїться – закохатися, одружитися, зазнати невдачі, відчути біль, розбити собі серце.
Ми не підпускаємо нікого до себе, і не підступаємося ні до кого. Ми сидимо за високими стінами, які звели навколо серця, чекаємо кохання і тікаємо, і ховаємося щоразу, коли воно з’являється на горизонті.
Ми не хочемо бути вразливими. Ми не хочемо оголювати свою душу ні перед ким. Ми більше не цінуємо стосунки. Ми відпускаємо навіть найпрекрасніших людей. Немає нічого, що ми б не змогли перемогти в цьому світі. І все ж таки ми такі безпорадні в цій грі кохання – найголовнішому серед людських почуттів.
