Немає нічого більш руйнівного, ніж витрачати життєві сили на те, чого вже не існує…
Розуміння того, що вас більше не кохають, що почуття згасли, це завжди боляче. Непросто пройти через це усвідомлення і прийняти з гідністю. Однак витрачати свої життєві сили на спроби реанімувати те, що не повернеться, куди більш руйнівно…
Час вчить нас дуже багато чого. Наприклад, того, що уваги не вимагають, а справжню і щиру любов не подають як милостиню.
Одна з наших основних потреб – відчувати себе коханими, відчувати визнання оточуючих (особливо близьких людей). У цьому немає жодних сумнівів. Так ми відчуваємо свою причетність до суспільства і розвиваємося як особистості. Ми здатні давати і дарувати свою любов.
Але головне, щоб ця любов і увага були справжніми, щирими.
Якщо хтось не рахується з нашою думкою, відвертає обличчя, коли його про щось просять, а замість любові приносить нам свій егоїзм і почуття самотності, то найкраще віддалитися від такої людини. А для цього потрібно допустити і прийняти таку реальність.
Той, хто одержимо вимагає до себе уваги, коли інша сторона вже не має інтересу, не тільки не отримає бажаного, а ще більше посилить свої страждання.
Такий внутрішній світ, де панують презирство й порожнеча, – це надто сумна музика, на яку ніхто не заслуговує.
Потрібно діяти з гідністю. Проявити внутрішню силу. Забути про те, що відчуває серце, і згадати про те, на що ми заслуговуємо.
Уваги не вимагають, її дарують добровільно
Не варто розглядати потребу в увазі як щось негативне, як прояв незрілості особистості, тут важливо прояснити деякі аспекти.
Усім людям необхідна увага, а також увага до себе. Будь-який вид людських стосунків, чи то пара, чи то сім’я, ґрунтується на елементарних речах: потреба відчувати визнання і бути прийнятими такими, якими ми є.
Із самого дитинства здорова, позитивна і достатня увага дає змогу дитині рости з почуттям упевненості в собі.
І коли в дорослому житті ми самі вибудовуємо з кимось нові стосунки, ми даруємо цій людині свою увагу й отримуємо її увагу натомість. Такі здорові стосунки.
Ми даруємо свою увагу тим, хто нам небайдужий. Адже так ми хочемо проявити свою турботу і віддати найкращу частину себе. Це особливий подарунок.
Тобто ми розуміємо, що увага має першорядне значення в усіх видах стосунків між двома або більше людьми, пов’язаними між собою.
Але іноді взаємність порушується. Трапляється так, що хтось дуже для нас важливий перестає нам давати цю емоційну основу для підтримання стосунків. А це дуже важливий психологічний і поведінковий аспект.
Наша внутрішня дитина має подорослішати
Діти, які не відчувають до себе любові й безкорисливої прив’язаності, що проявляються в терпінні й мудрості дорослих, як правило, постійно вимагають уваги, якої їм бракує.
І роблять вони це досить складним чином. Своєю неадекватною поведінкою, іноді нападами гніву, іноді плачем.
Дуже часто, коли в дитинстві людям бракує ласки, вони і в зрілості відчувають велику порожнечу в себе всередині.
Емоційний брак із минулого розвивається і стає причиною заниженої самооцінки.
Саме тому людям у зрілому віці потрібен хтось іще, хто міг би заповнити цей недолік.
Не всі люди розуміють, що уваги не потребують, якщо їх більше не люблять. У цьому разі вони мають відновити свої душевні сили.
Немає нічого більш руйнівного для нас, ніж наполягати на тому, що вже не існує, чого просто немає. Це згубно і шкідливо як для психічного, так і для фізичного здоров’я. Бо уваги не вимагають, її дають, дарують.
Якщо вас більше не люблять і вже немає надії відновити втрачений зв’язок, то найкращою відповіддю і вирішенням проблеми стане дистанція. Зробіть перший крок до прощання. Знайдіть у собі сили.
Як діяти, коли нас більше не люблять
Ми знаємо, що сказати “якщо тебе не люблять, йди” дуже легко. “Не проси любові, не вимолюй уваги”. Але як це зробити?
Ніхто з нас не може ось так просто взяти і розлюбити когось. Ми не в змозі позбутися спогадів і свого минулого так само просто, як викинути непотрібний документ у кошик, бо він “займає зайве місце”.
Перший крок – це підтримання зрілої та чесної бесіди зі своїм партнером. Важливо отримати пояснення того, що сталося або відбувається. Зрозуміти, чи є надія на відновлення втрачених стосунків.
Розрив – це так чи інакше страждання. Тож потрібно усвідомлювати, що має пройти щонайменше два місяці, перш ніж рана загоїться. Ми маємо весь цей час допомагати собі заліковувати рани, відновлювати сили та мужньо приймати те, що з нами трапилося.
Знайдіть підтримку у своїх друзів, у сім’ї. Не зациклюйтеся на минулому. Будуйте нові плани і ставте перед собою нові цілі як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.
Займіться самопізнанням, робіть речі, які допомагають вам розслабитися і дають змогу добре почуватися. І пам’ятайте, уваги не потребують!
