Іноді важливо зупинитися й згадати про те, що насправді любиш. Але робити це треба, поки ще є час…
Одна жінка більше не могла бігти.
Її марафон розпочався після одруження. Замість святкової вечері вони з чоловіком в’їжджали в орендовану квартиру, виконуючи роль вантажників на власному весіллі. Вже в перші хвилини після церемонії вона занурилася в рутинні турботи: розбирала сумки, збирала ліжко та прибирала житло. А між справами жінку мучив токсикоз, але вона продовжувала свій нескінченний забіг.
Вона дійшла до пологового будинку, де, паралельно з народженням дитини, продовжувала працювати онлайн. Як і багато інших жінок, була змушена поєднувати святу місію материнства з роботою, адже прожити на декретні виплати було неможливо.
Після пологів її тіло зрадило її, ускладнення призвели до атрофії м’язів ніг. Але навіть із цими труднощами вона не зупинялася. Підйом о четвертій ранку, робота за комп’ютером, потім догляд за дитиною, нескінченні побутові справи — вона бігла без перепочинку.
Цей марафон тривав роками. Вона поспішала з магазину додому, зі школи до поліклініки, від одного завдання до іншого. Вона не помічала власного відображення в дзеркалі, ігнорувала перукарні, магазини з красивими сукнями. У пріоритеті завжди були справи, пов’язані з дитиною, родиною та хатніми обов’язками.
Та одного дня її тіло просто здалося. Жінка не змогла піднятися сходами до свого житла. Сидячи на сходах, виснажена й безпорадна, жінка вперше за багато років задумалася. Її здоров’я, молодість, щастя, чоловік і навіть донька — усе промайнуло повз неї, поки вона була зайнята цим безкінечним забігом.
І тільки тепер вона згадала про маленькі радості, які колись були сенсом її життя. Вона любила пити жасминовий чай на заході сонця біля річки. У неї був улюблений термос із зображенням метелика, але вона давно забула про цей маленький ритуал.
Накульгуючи, спираючись на перила, жінка піднялася додому й усвідомила, що ніколи не любила бігати. Її марафон був беззмістовним. Вона втратила стільки років, забувши про себе та свої справжні бажання.
Важливо зупинитися і пригадати, що насправді приносить радість, поки ще є час. Іноді це може бути навіть чашка чаю під вечірнім небом.
Автор: Маріанна Церетелі
