«У кожній сім’ї є людина, яка не нагулялася …»
Поділитись у

«У кожній сім’ї є людина, яка не нагулялася …»

Є два підходи до зрілого віку. Перший – коли кожен день відчуваєш себе на два дні старше і на відпочинок потрібно більше часу, ніж на те, щоб втомитися. І другий – не вік сам по собі поважається, а прожите життя. Якщо воно було. Як казав Бенджамін Франклін: «Багато людей вмирають в 25 років, а в могилу потрапляють тільки в 75». Як, наприклад, в цій історії:

У кожній родині є людина, яка не нагулялася. У нашій – це бабуся. Після смерті діда шість років тому ми перевезли її до себе.

Мої батьки кажуть, що це доля мстить їм за відсутність явних підліткових проблем у обох дітей, тобто нас – мене і сестри.

Наприклад, в липні, отримавши пенсію, вона на тиждень рвонула з кращою подружкою на море, вимкнувши телефон і зателефонувала, коли закінчилися гроші. Мама трохи не збожеволіла. Довелося їхати їх забирати. При цьому батя ржав і попросив тещу в наступний раз просто взяти його з собою.

У неї діабет в початковій стадії і коли дільничний лікар з серйозним виглядом почав перераховувати, що їй не можна, вона перебила його:

– А що буде, якщо я це буду їсти?

– Ви можете померти, – з найтрагічнішим і загрозливим виглядом сказав лікар.

– Та годі вам! Що, серйозно? Тобто, в 86 років є така ймовірність?

Коротше, колемо інсулін і їмо, що хочемо.

Вона грає в шахи на бульварі з мужиками і виграє! Вона співає в хорі «Веселі бабусі», ходить в театр і відвідує всі безкоштовні міські заходи та концерти. А недавно завела собі вдова бой-френда на 8 років молодше себе. Тепер вони відриваються разом. У минулі вихідні він потішив її гонками на квадроциклах. А потім вони за вечерею випили 2 літри домашнього вина і заснули перед телеком в обнімку на дивані у вітальні, де ми їх і застукали, повернувшись з дачі, як парочку підлітків. Так, дід Коля був представлений сім’ї – занімілій мамі, офігевшим онукам і незмінно ржущому татові.

Я обожнюю свою бабусю – вона позитивніша і енергійніша більшості моїх молодих знайомих. Вона любить життя і вміє ним насолоджуватися. «А скільки того життя!» – відповідає вона моїй мамі на всі її: «Мама, ну як так-то?»

Хочу таку старість.

Автор: Алсу ГІЛЬМУТДІНОВА