Радимо запланувати перегляд одного з цих фільмів: вони набагато еротичніші, ніж уся «сіра» трилогія в цілому.
Сеkс-епопея про «50 відтінків cірого», звичайно, не перша еротична екранізація, яка розбурхала уяву і змусила закипіти кров. І якщо масове захоплення історією сеkсуального дорослішання студентки Анастейші Стіл обійшло вас стороною, але при цьому ви аж ніяк не святенник, ми підкажемо гідну альтернативу для вечора удвох. У цих варіантах градус еротизму точно знаходиться на найвищому рівні.
«Трансевропейський експрес» (1966)
Незважаючи на те, що фільм знятий за оригінальним сценарієм, його автором є ніхто інший як Ален Роб-Гріє, батько «нового роману». Сюжетна канва — кінематографісти сідають у поїзд і починають складати сценарій нового фільму, «опрацьовувати» персонажів, їхні вчинки та мотиви — по суті, є лише рамками для глибшої історії. Ми спостерігаємо за людиною, яка одержима сеkсуальним потягом, що межує з насильством, і за її спробами впоратися з самою собою.
Резюме. Якщо дивитися уважно, можна побачити елегантну, чуттєву й емоційну зворотну сторону стосунків між чоловіком і жінкою. Цей еротичний трилер — хороший доказ того, що інтимні півтони можуть бути набагато сеkсуальнішими за одкровення в ліжку.
«Денна красуня» (1967)
Французький фільм Луїса Бунюеля — прекрасний зразок еротики, створений за однойменним романом Жозефа Кесселя (написаний у 1928 р.). Северина одружена з практично ідеальним чоловіком. Попри щасливий шлюб і стабільне життя, головна героїня раптом відчуває потяг до ризикованого кроку, який суперечить загальноприйнятим моральним нормам. Зрозуміло, працювати вона може тільки у світлу пору доби, за що й отримує від клієнтів прізвисько «денна красуня». У міру розвитку «кар’єри» та втілення в життя сеkсуальних фантазій Северина дедалі більше змінюється зсередини і дедалі ретельніше маскує справжню себе від своїх рідних і знайомих, адже ніхто з них не здогадується, що вона веде подвійне життя.
Резюме. Сцени, які для 67-го року були революційно сміливими, змусять нас лише з розумінням посміхнутися. Але головна перевага фільму — еротичний сюрреалізм у чистому вигляді при повній відсутності вульгарності (філігранна робота, з огляду на сюжетну лінію) і, звичайно, Катрін Денев у вбраннях від Іва Сен-Лорана.
«Еммануель» (1974)
Класика жанру еротичного кіно — культовий фільм, знятий за однойменною книгою. Роман «Еммануель», що наробив чимало галасу в середині 70-х, був виданий під псевдонімом Еммануель Арсан, щоб «захистити» ім’я реального автора — дружини французького дипломата, графа Луї-Жака Ролле-Андріана. Згодом, щоправда, з’ясувалося, що це були його власні літературні експерименти. Селсуальні пригоди молодої дружини дипломата в Таїланді настільки ж шокували публіку, наскільки й полюбилися їй. Президент Франції Жорж Помпіду заборонив показ картини, але після зміни влади фільм взяв реванш: близько року в режимі нон-стоп він демонструвався в паризьких кінотеатрах (в одному з них — більше десяти років поспіль!). «Еммануель» породила безліч спін-офів (після першої частини вийшло ще п’ять, а також кілька картин «за мотивами» і серіал), але жодному з них не вдалося наблизитися за художньою цінністю до першоджерела.
Резюме. Нехай теми вільного кохання та емансипації для нас не нові, але еротичні забави на тлі мальовничих ландшафтів (до речі, за сучасними мірками вони виглядають практично цнотливими) продовжують зачаровувати незрозумілим шармом. Чому ще варто подивитися (або переглянути) «Еммануель»? Щоб поностальгувати за романтичним і легким коханням «по-французьки» та послухати чудовий саундтрек П’єра Башле у виконанні Ерве Роя.
«37,2º вранці» (1986)
Історія шаленої пристрасті, в основу якої лягло творіння французького письменника Філіпа Діжана. Пристрасний роман примхливої, імпульсивної, непередбачуваної і, як виявляється пізніше, хворої на шизофренію дівчини Бетті та письменника-початківця Зорга протікає дуже яскраво й емоційно насичено, але закінчується трагічно. Як доказ того, що на фільм варто звернути увагу — його номінація на премію «Оскар» у 1987 році як найкращого фільму іноземною мовою. Будьте уважні: друга назва картини — «Бетті Блю», а дивитися його найкраще не в адаптованій версії, а в режисерській (185 хвилин).
Резюме. Пошуки відповіді на питання, що ж губить героїв — всепоглинаюча любов, руйнівні емоції чи невгамовний сеkсуальний голод — супроводжуються ефектними любовними сценами (про що свідчать хоча б кадри кохання, з яких починається фільм!). Їх достатньо: у період, коли Бетті та Зорга поглинає полум’я пристрасті, вони не вилазять з ліжка цілими днями. Але головна принада творіння режисера Жан-Жака Бенекса не в цьому, а в тонкому передаванні трагічного відчуття швидкоплинності життя та визнанні нестримного спонтанного начала джерелом справжнього натхнення та пристрасті.
«Генрі та Джун» (1990)
Фільм Філіпа Кауфмана — вільний переказ знаменитих щоденників французької письменниці Анаїс Нін, в яких вона відверто розповідає про свій любовний трикутник з письменником Генрі Міллером і його дружиною Джун. Париж 30-х років. Молода Анаїс нудиться в нудному шлюбі. Свої еротичні фантазії, що розбурхують уяву, вона довіряє зошиту, але зустріч з Міллером, який у той час працює над книгою «Тропік Рака», обіцяє втілити мрії в життя.
Резюме. Той, хто хоча б раз занурювався у творчість Генрі Міллера, легко зрозуміє його невгамовну жагу до почуттів, нових вражень і постійних змін у особистому житті. Тим, хто захотів познайомитися з творчістю епатажного і трохи збожеволілого на ґрунті сеkсуальності американця, потрібно набратися мужності — те, що відбувається на екрані, може здатися плоским і фальшивим. Справедливості заради треба сказати, що інтимні сцени, яких у фільмі в надлишку, зняті цілком привабливо, без вульгарності. Приємний бонус — Ума Турман у ролі Джун.
«Автокатастрофа» (1996)
Не найзвичайніша історія з сеkсуальним забарвленням, адже мова йде про пару, яка отримує задоволення від екстремальних фетишів (а саме, від автомобільних аварій і оголених тіл на тлі купи побитого заліза). Фільм знято за мотивами однойменного роману британського письменника-фантаста Джеймса Балларда, опублікованого у 1973 році. Режисером стрічки став Девід Кроненберг. Стрічка досі вважається однією з найскандальніших у його кар’єрі.
Резюме. Рівень сеkсуальності тут зашкалює, але це той випадок, коли слабконервовим краще піти. Як і всі фільми Кроненберга, еротичний трилер шокує відвертістю та жорстокістю (недарма на 49-му Каннському фестивалі режисер отримав за нього спеціальний приз журі за «мужність, сміливість та оригінальність»). Втім, тему взаємозв’язку сеkсуальної насолоди з болем Кроненберг піднімає практично в кожному своєму творі, тож справа лише в засобах вираження — у «Автокатастрофі» вони досить вражаючі.
«Мрійники» (2003)
Фільм, виробництво якого хоч і належить новому тисячоліттю, запрошує у захопливу подорож 1960-ми роками. Сценарій еротичної драми Бернардо Бертолуччі був написаний Гілбертом Адером на основі трьох його власних книг. Історія, яку нам розповідають, натхненна революцією — як сеkсуальною,такі історичною. У «червоному» травні 1968 року, під час студентських заворушень у Парижі, американець опиняється сам на сам із парою розкутих студентів у їхній затишній квартирі. Цікаві тут не стільки сеkсуальні експерименти, які породжує фантазія розпусного тріо — дівчини та двох молодих людей — скільки віртуозно сплетена павутина з почуттів і бажань.
Резюме. Фільм досить реалістичний і атмосферний, а ще й шалено красивий. Правда, легкою еротикою тут і не пахне — сеkсуальні сцени вражають з перших кадрів. Втім, ми й не таке бачили. А якщо ви доросли до складних багатошарових режисерських робіт — однозначно, дивіться. До речі, саме «Мрійники» — перша поява на екрані красуні Єви Грін!
