Постійно сумніваєтеся у своїй цінності? Як страх бути «недостатньо хорошою» заважає вам приймати любов і будувати щасливі стосунки.
Ми обираємо лише серед тих чоловіків, яких дозволяємо собі побачити. А дозволяємо собі напрочуд мало. Існує думка, що заможні люди обирають собі пару лише серед заможних. Або що гарна освіта — запорука успіху, а без диплома про вищу освіту не варто навіть відкривати рота в пристойному товаристві. Як позбутися цих підсвідомих установок, що заважають знайти щастя?
«Цей чоловік занадто багатий, цей — занадто хороший для мене, а той — надто вродливий» — ось і виходить, що й серед кількох мільярдів чоловіків не знайдеться той, хто покохає. Насправді ж жінці просто страшно кохати.
Окремий випадок такої «сліпоти» — комплекс безприданниці. Ситуація, гідна класичної літератури, коли дівчина впевнена, що її не візьмуть заміж, доки вона не матиме певного матеріального «надресурсу». Це може бути власна квартира, освіта, автомобіль або статусний одяг. І доки цього немає, потенційні наречені обходять її стороною, або вона їх: їй соромно за себе.
Ця думка не позбавлена раціонального зерна. Є шлюби, що укладаються між людьми з різним матеріальним становищем, і це не новина. Але шансів вийти заміж за чоловіка з грошима й амбіціями у нас сьогодні більше, ніж у наших прабабусь із селянського чи робітничого класу. Якщо чоловік досяг успіху, заробив статок і сформував власний світогляд, звичайно, йому хочеться, щоб поруч була відповідна супутниця. Бо у парі він хоче чимось насолоджуватися, а не лише давати. Ось тільки аж ніяк не завжди йому потрібна дівчина зі спадком. Частіше йдеться про відповідний характер, сеkс, типаж або навіть знання.
Комплекс безприданниці складається з ілюзій, суть яких можна звести до ідеї: володіння матеріальними ресурсами привабить чоловіка для щасливих стосунків.
Однак доки людина вважає себе нікчемною, навіть купівля квартири в центрі міста не змусить її глибоко думати інакше. Думаєте, вся справа в грошах? Ось кілька запитань, відповіді на які допоможуть позбутися ілюзій і навести лад у голові:
Я цінна?
Головна трагедія дівчини без приданого в тому, що вона себе знецінила. І свою цінність вона вимірює виключно грошима (достатньою сумою яких, на її власну думку, вона не володіє). Зрозуміло, що навіть якщо у дівчини з’являться гроші, це не гарантує кохання. Бо їй «не можна» бути щасливою, бути обраною, ніби з самого народження написано: нічого доброго не вийде.
Дівчина без приданого може думати: «Чоловік, який мені подобається, заробляє півмільйона, а я — у 10 разів менше. Отже, ми одне одному не підходимо». Вона виправдовує свою нерішучість або неготовність до цих стосунків фінансовою складовою. Однак вона забуває, що гроші можна підрахувати до копійки, а ось настільки ж точно виміряти кохання, ніжність, турботу та людські якості — нереально.
Дівчину без приданого навчили знецінювати себе. Будь то батьки («Та кому ти така потрібна!») чи травмуючий досвід минулого (наприклад, біль від програної конкуренції: її коханий обрав іншу, і поясненням цьому стали гроші). Спробуйте розмежувати: цінність себе починається з поважного ставлення до самої себе, а не з грошей на картці.
Чи мушу я повторити долю батьків?
Це — свідомий чи несвідомий докір батькам за відсутність спадку та приреченість на сумне життя. Візьміть відповідальність за себе у свої руки. Непросте чи навіть голодне дитинство стає для багатьох фундаментом соціального успіху, а не приводом відмовляти собі у щасті взагалі.
Що я принесу в шлюб?
У концепції «безприданниці» у чоловіка незавидна роль. Така одноклітинна істота, якій, крім вашої квартири, нічого не потрібно. Але якщо чесно, навряд чи вам справді хочеться прожити все життя поруч із таким чоловіком.
У чоловіків теж тонка душевна організація, і вони теж переживають, бояться та шукають підтримки. Цінність жінки в тому, що вона приводить їх до кохання. Комусь потрібен сеkсуальний ресурс, і знайти відповідного партнера не так уже й просто. Це й хімія наших тіл, і готовність повністю довіритися. Комусь бракує материнського ресурсу — час від часу всі чоловіки хочуть бути хлопчиками, і дати це відчуття може лише їхня жінка. А комусь потрібна жінка, яка візьме на себе те, із чим чоловік не здатен упоратися сам. Наприклад, підбирати найкращі готелі та вигідні квитки для майбутньої відпустки.
А чи справді я хочу стосунків?
З чоловіками може не складатися не тому, що у вас немає машини й квартири. А тому, що збудована стіна неврозів і страхів. І щойно на горизонті з’являється чоловік, усі ці страхи лише загострюються. Варто замислитися, чого ви насправді боїтеся у стосунках і з яким болем відкинутості боретеся досі?
«Комплекс безприданниці» — назва ненаукова. А суть його полягає: «На мене дивилися й дивляться як на розвагу. Ніколи ніхто не намагався зазирнути до мене в душу, ні від кого я не бачила співчуття… нема чого й шукати».
Почніть помічати: за страхом бути приреченою на нікчемне життя в наші дні стоїть лише дитячий біль, ми набагато вільніші, ніж думаємо. А туга за яскравим і красивим життям може бути дуже ілюзорною: важливіше самій перестати ставитися до себе як до речі. Інакше саме так поступить і чоловік.
