Якщо вам раптом потрібно прочитати комусь казку на ніч, краще цієї годі й шукати.
Настав час спати, і маленьке зайченя міцно схопило великого зайця за довгі-довгі вуха. Він хотів точно знати, що великий заєць його слухає.
– Знаєш, як я тебе люблю?
– Звичайно, ні, малюче. Звідки мені знати?
– Я люблю тебе – ось як! – і зайченя розкинуло лапки широко-широко.
Але у великого зайця лапи довші.
– А я тебе – ось як.
«Ух, як широко», – подумало зайченя.
– Тоді я люблю тебе – ось як! – і він потягнувся щосили вгору.
– І тебе – ось як, – потягнувся за ним великий заєць.
«Ого, як високо, – подумало зайченя. – Мені б так!”
Тут зайченя здогадалося: перекинулося на передні лапки, а задніми вгору по стовбуру!
– Я люблю тебе до самих кінчиків задніх лап!
– І я тебе – до самих кінчиків твоїх лап, – підхопив його великий заєць і підкинув угору.
– Ну, тоді … тоді … Знаєш, як я тебе люблю? … Ось так! – і зайченя застрибало по галявині.
– А я тебе – ось так, – посміхнувся великий заєць, та так підстрибнув, що дістав вухами до гілок!
«Ось це стрибок! – подумало зайченя. – Як б і я так умів! ».
– Я люблю тебе далеко-далеко по цій стежинці, як від нас до самої річки!
– А я тебе – як через річку і за ті пагорби …
«Як далеко…», – сонно подумало зайченя. Йому більше нічого не спадало на думку.
Але раптом вгорі, над кущами, він побачив велике темне небо. Далі неба нічого не буває!
– Я люблю тебе до самого місяця, – шепнуло зайченя, і закрило очі.
– Треба ж, як далеко … – Великий заєць поклав його на ліжко з листя.
Сам влаштувався поруч, поцілував його на ніч … і прошепотів йому на вухо:
– І я люблю тебе до самого місяця. До самого-самаго місяця … і назад.
Автор: Сем Макбратні