– А давай наввипередки?
Поділитись у

– А давай наввипередки?

– А давай наввипередки до гірки? – запропонував він їй, передчуваючи перемогу.

– Ні-і, – відмовилася вона. – Вихователька сказала не бігати.

– Злякалася? Здаєшся? – сказав він її і засміявся образливо.

– Ось ще, – фиркнула вона і рвонула з місця до гірки.

Потім вони сиділи в групі, покарані, під наглядом нянечки, дивилися у вікно, як гуляють інші, і ображалися один на одного і на виховательку.

– Казала тобі – будемо покарані, – бурчала вона.

– Я б тебе перегнав обов’язково, – ображався він. – Ти нечесно побігла. Я не приготувався …

– А сперечаємося, я швидше за тебе читаю? – запропонував він їй.

– Ха-ха-ха, – прийняла вона парі. – Ось перевірятимуть техніку читання, і подивимося. Якщо я швидше – будеш мій портфель до дому і до школи тягати весь тиждень.

– А якщо я – віддаєш мені свої яблука весь тиждень! – погодився він.

Потім він сопів по дорозі з двома ранцями і бурчав:

– Ну і що! Зате ти не запам’ятовуєш, що читаєш, і пишеш повільніше. Сперечаємося? …

– А давай пограємо, – запропонував він. – Начебто я лицар, а ти ніби дама серця.

– Дурень, – чомусь образилася вона.

– Слабо? – засміявся він. – Слабо бентежитися, побачивши мене? І дурнем не обзивати теж слабо?

– І нічого не слабо, – повелася вона. – Тоді ось що. Ти мене теж дурепою не обзиваєш і захищаєш.

– Само собою, – кивнув він. – А ти мені алгебру вирішуєш. Не лицарська це справа.

– А ти мені твори пишеш, – захихотіла вона. – Брехати і складати якраз лицарська справа.

А потім він виправдовувався в телефон:

– А не треба було себе як дура поводити. Тоді ніхто б дурепою і не назвав. Я, до речі, і вибачився відразу …

– Ти зможеш зіграти закоханого в мене чоловіка? – запитала вона.

– Важкувато, – єхидно відповів він. – Я тебе дуже добре знаю. А що трапилось?

– На вечірку запросили. А однією йти не хочеться. Будуть пропонувати різне.

– Ну-у … Я навіть не знаю, – протягнув він.

– Слабо? – сказала вона.

– І нічого не слабо, – прийняв він пропозицію. – З тебе пачка сигар, до речі.

– За що? – не зрозуміла вона.

– Ескорт нині дорогий, – розвів руками він.

А по дорозі додому він бурчав:

– «Зіграй закоханого, зіграй закоханого» … А сама по пиці лупить ні за що … Закохані, між іншим, цілуватися лізуть зазвичай …

– Що це? – запитала вона.

– Кільце. Не очевидно хіба? – промимрив він.

– Нібелунгів? Влади? Якась нова гра затівається?

– Угу. Давай в чоловіка і дружину пограємо, – випалив він.

– Треба подумати, – кивнула вона.

– Слабо? – сказав він.

– І нічого не слабо, – протягнула вона. – А ми не заграємося?

– Так розлучимося якщо що. Тільки й того, – хмикнув він.

А потім він виправдовувався:

– А звідки мені знати, як пропозиції робляться? Я ж в перший раз пропоную. Ну хочеш, ще раз спробую? Мені не слабо.

– Зіграємо в батьків? – запропонувала вона.

– Давай. У моїх або в твоїх? – погодився він.

– Дурень. У батьків власної дитини. Слабо?

– Ого, як, – задумався він. – Не слабо, звичайно, але важко мабуть.

– Здаєшся? – засмутилася вона.

– Ні, ні. Коли це я тобі здавався? Граю, звичайно, – зважився він.

– Ускладнюємо гру: ти тепер граєш в бабусю.

– Правда? – не повірила вона.

– 3900, – кивнув він. – Хлопчик. Слабо тобі в бабусю зіграти?

– А ти в даному випадку в що граєш?

– У чоловіка бабусі, – засміявся він. – Нерозумно мені в бабусю грати.

– В ді-ду-ся. Як би ти тут не молодий, – засміялася вона. – Або слабо?

– Куди я подінуся-то …

Вона сиділа біля його ліжка і плакала:

– Здаєшся? Ти здаєшся, чи що? Виходиш з гри? Слабо ще пограти?

– Угу. Схоже, що так, – відповів він. – Непогано пограли, так?

– Ти програв, раз здаєшся. Зрозумів? Програв!

– Спірне твердження, – посміхнувся він і помер.

Джерело