Берегти і прощати треба не всіх
Поділитись у

Берегти і прощати треба не всіх

Берегти і прощати треба тих, хто здатний принести нам передачу в в’язницю і лікарню. Всі інші …

Берегти і прощати треба тих, хто здатний принести нам передачу в в’язницю і лікарню. Всі інші – приходять і йдуть; і, можливо, це милі і добрі люди, і до них треба добре ставитися. Але берегти і прощати треба тих, хто точно до нас прийде з передачею.

Кого треба прощати і берегти …

І яка різниця – допускала помилки у вихованні сина Ахматова, якщо півжиття потім вона клопоталася про його звільнення і простоювала в страшних тюремних чергах з вузликом, з посилкою, сама злиденна і зацькована?

І Цвєтаєвій можна все пробачити – всі педагогічні помилки – за те, що вона сушила на батареях моркву, щоб дочці в табір відправити. Хоч якісь вітаміни. І безглузді питання в листах: чи не треба заодно надіслати срібний браслет у в’язницю – теж можна пробачити, це не має значення.

І неосвічена дружина Некрасова, яка просиджувала біля його ліжка цілими ночами, коли він стогнав від болю – перетворилася на стару з квітучої жінки. Але доглядала за ним до останнього дня.

І один лікар вірно сказав: пацієнти в лікарні лаються з тими, хто їх відвідує. І сердяться на близьких – рідко приходять, не ті продукти принесли, не ті ліки. І сумують за тими, хто до них не приходить, дзвонять, пишуть – адже привід для сварок є тільки у близьких людей.

І конфлікти найчастіше відбуваються між близькими. На них і сердимося.

А іншим ми і не потрібні зовсім; їм подобається щось, що у нас є, але навряд чи вони будуть сидіти біля одра хвороби і слухати наше бурчання. У них свої справи і своє життя.

І треба спілкуватися доброзичливо, але тим, хто нас не кине в скрутну хвилину, треба все пробачити. Заздалегідь, оптом і в роздріб.

І один письменник потрапив до в’язниці за свої політичні витівки. І там у нього був час подумати. І він ось що надумав: він спілкувався з непідходящими жінками. А у в’язниці він виявився потрібен лише батькам стареньким, які його переконання не поділяли, але продовжували любити і піклуватися. А жінку він відтепер вибирав за таким критерієм: може вона відвідувати його в тюрмі чи ні.

І на старість років звільнився, одружився і завів діточок – мабуть, знайшов те, що треба. А раніше все про красу писав, про ноги, про груди … Ті груди хороші, на які можна припасти в скрутну хвилину.

І цих людей треба берегти. І все їм прощати.

Автор – Анна Кір’янова

Джерело