«Не будь егоїсткою, дівчинко!». Текст про те, що трапляється, коли ми слухаємо інших, а не себе
Поділитись у

«Не будь егоїсткою, дівчинко!». Текст про те, що трапляється, коли ми слухаємо інших, а не себе

Іноді буває так, що в спробі всім догодити ми, самі того не помічаючи, проживаємо чуже життя, а наші власні бажання залишаються десь на узбіччі. Текст Зої Атіскової – про те, що тільки ми знаємо, що краще для нас.

***

Одного разу одна дівчинка захотіла коротку стрижку.

Мама розсердилася: «Не дозволю різати коси!».

Тато гаркнув: «До вісімнадцяти – тільки через мій труп».

А бабуся заплакала, довго благала не псувати таке красиве, багате волоссячко, стільки років ростили, ти вже завтра пошкодуєш, всі шкодують, а назад воно не відросте, ти подивися, які у тебе стрічки, заколочки, все таке красиве, ну не дурій, ну поступися, ось і молодець.

***

Одного разу одна дівчинка захотіла кинути танці і піти в хокейну секцію.

Мама розсердилася: «Що за дурниця ?! Хокей – для хлопчиків!».

Тато посміявся: «Та потрібна ти там – плакати і губки фарбувати! Тобі там зуби виб’ють, ніс зламають, хто потім на тебе, таку красиву, подивиться?».

А бабуся довго-довго вмовляла подумати, не дурити, стільки ж років на танці ходили, на музику, хто ж так робить – все кидає і втікає, а як же конкурс, а педагог стільки вклала, а костюми з мамою шили-шили, що ж, все нанівець? Не будь егоїсткою, дитинко! От і молодець.

***

Одного разу одна дівчинка захотіла вступити на непростий і цікавий факультет серйозного вузу в одному великому чужому місті.

Але мама сказала: «Не пущу! У Таньки з роботи обидві дочки з цих інститутів повернулися вагітні! Як з ланцюга без нагляду зриваєтеся – п’янки, гулянки, хлопчики, непристойності різні».

Тато роздратувався: «У гуртожитку жити з різними! Будеш там нікому не потрібна, повикористовують і викинуть! Розпустишся – в розшук подамо, за волосся додому притягну, ні копійки від нас не чекай, зрозуміла?!».

А вчителька хмикнула: «Це нереально, Миколаєва, туди з медаллю не потрапити. Та й навіщо тобі? Ну поступиш. Так все одно ж в першу сесію відрахують, туди з таких спецшкіл йдуть! Та й навіщо тобі? Чоловіча професія, а ти все одно потім заміж вийдеш, народиш, підеш на кабінетну роботу папірці перекладати, не вигадуй, йди до нас, в педагогічний. Відучишся, влаштуєшся – життя, вважай, побудоване».

А бабуся схопилася за серце: «Як же мати без тебе, хто їй по дому допоможе, з братом? Мені з городом? Дитинко, адже у нас де народився, там і пригодився, ніхто в нашій родині більше долею покладеного не хотів, всі на рідній землі постаріли, що ж ти твориш, ну не будь егоїсткою, подумай про сім’ю, що люди скажуть, а як же Саша, такий хороший хлопчик, у нього славні батьки, він же тебе любить, як ти так з ним?!».

А Саша ображався, не розмовляв, психував і кричав вночі під вікнами про «Свєтка, я люблю тебе, не їдь».

***

Одного разу одна дівчинка хотіла розлучитися.

Але чоловік сказав, що якщо так, то ні копійки від нього не дочекаються і за квартиру він буде судитися . «Хочеш йти – йди з голою дупою, зрозуміла?».

А мама заголосила, що навіщо тоді одружилися, навіщо весілля, навіщо народжували? Чим думали? А утримувати тебе з дитиною хто буде? На вчительську зарплату? Нам на шию ?! Чого тобі не живеться – хороший мужик, не п’є, з роботою, з зарплатою, квартиру вам купили, а тепер він її пиляти буде ?! Раніше треба було думати!

Але начальство сказало, що ніяких поблажок не буде, навпаки, навантаження збільшується, треба буде взяти вечірні заняття. І щоб ніяких «треба дитину забрати» та інших лікарняних, вирішуйте свою сімейну ситуацію так, щоб це не відбивалося на роботі.

А свекруха кричала, що її позбавляють онука, її сина – дитини, а дитини – батька.

А колеги і подруги охали, що розлученою жити важко, а знайдеш нового – точно буде не краще першого. Навіщо шило на мило? Та й робота наша зовсім невідповідна, одні самотні баби, навіть фізрук у нас жінка, не знайдеш нікого, самотньою будеш.

***

Одного разу одна дівчинка хотіла змінити професію і роботу.

Нова робота вимагала поїздок на навчання і обіцяла в доступному для огляду майбутньому хорошу зарплату, прекрасні перспективи і довгі, цікаві відрядження в далекі і близькі країни.

Але чоловік сказав, що нормально взагалі вона надумала! Вона буде десь пропадати, шлятися, то поїздка, то навчання, то робота допізна. А будинок? А шлюб? А діти? Їм мати не потрібна? А з начальством по готелях? За ідіота тримаєш? Вже спиш там з кимось? Не потерплю!

Але батьки сказали, що найважливіше погода в домі. Що дітей вона народжувала для себе, їм до пенсії далеко, сидіти-забирати-займатися не зможуть, у бідних слуг немає, дорога. А чим думала, коли народжувала? Хочеш і на ялинку влізти, і не подряпатися? Ні, мила моя, вибрала сім’ю, народила дітей – вези! Не знали, що таку егоїстку виростили, діти їй не потрібні, робота дорожче, та й що це за робота? Робота у жінки повинна бути нормальна, скромна, постійна. Щоб завжди можна підмінити, відпроситися, щоб розуміли, що у тебе діти. Безсовісна ти, Свєта. Хоч би посоромилася! Та й не вийде у тебе нічого. Така робота складна, нервова. А ти у нас домашня, грубого слова не говориш. Ну де тобі, а? Порушиш все заради повітряних замків, а потім приповзеш назад, але ж не візьме тебе директорка. І чоловік не пробачить!

На роботі зовсім відчитали за егоїзм, середина навчального року і поклялися, що тут їй в будь-якому випадку більше не працювати, якщо вона така невдячна, взяли-пригріли, а вона, а вона …

Подруги розсудили, що заробляти повинен чоловік. І що їхні чоловіки їх би на таку роботу з відрядженнями точно не відпустили. А тому що люблять і ревнують, ось.

***

Одного разу одна дівчинка святкувала свій ювілей.

За столом зібралася сім’я, рідня, подруги, колеги. Всі раділи і говорили тости про те, якою вона завжди була хорошою дочкою, чудовою дружиною і справжнім професіоналом, педагогом від Бога, воістину цінним співробітником.

А дівчинка розплакалася, що хотіла прожити життя зовсім інакше: відстригти прокляті патли, грати в хокей, вивчитися і виїхати, не заводити сім’ю вже точно років до 30, знайти роботу своєї мрії і об’їздити весь світ.

Її втішали, подавали серветки і постійно охали: «Мила, та хто ж тобі заважав ?!».

Джерело