«Ідіть вчасно …»
Поділитись у

«Ідіть вчасно …»

Чудова стаття про те, як навчитися цінувати своє життя більше. Рекомендується перечитувати раз на рік кожному.

Ідіть вчасно. Додому, навіть якщо вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей без «на коня», від недоречних зв’язків і поганих звичок. Від депресії і похмурих думок, від важких спогадів, від відносин, що зжили себе, від людей, що руйнують вас, або від людини поруч з вами.

Дайте йому і собі шанс знайти того (а може, і себе самого), з ким буде краще, комфортніше, спокійніше в тій формі, в якій треба кожному з вас. Якщо вже ви не здатні це дати один одному з тих чи інших причин, не позбавляйте один одного спроби і надії знайти це в інших відносинах і в самому собі.

Не скупіться, не відбирайте у інших їх шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а у себе – свої. Тому що кожен з нас знаходиться в своїй точці еволюції, рухається в своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, вібрує на своїй хвилі і отримує свій досвід.

І якщо ви увійшли з кимось в резонанс – ви знайшли один одного і танцюєте спільний танець. А якщо в тривалий дисонанс – то отримаєте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте. І йдіть вчасно.

Не приводьте в рух механізм, який придавить вас жорстким гнітом обставин, коли ви будете змушені приймати рішення в умовах куди менш зручних для вас; де вам доведеться вислизати з-під жорен вельми поверхневих, але образливих «громадських» суджень, яким немає справ до ваших справжніх, щирих і життєвих мотивів, до вашого терпіння і довгих спроб щось «зберегти», когось «врятувати ».

Ідіть вчасно, не залишайте на тілі вашому житті глибокі шрами, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини – почуттям, що з неймовірною ретельністю відтісняє вас від свого виключно єдиного життя і від себе самого. Ідіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.

Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Ідіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище вашого, бо ви першочергово відповідаєте за своє життя і тільки потім за чиєсь. Ніхто не прийшов у це життя, щоб лягти на жертовний вівтар. І життя людині дано не для того, щоб приносити в жертву великі дари – саме життя і здатність любити.

Нескладно втратити себе, нескладно розчинити себе в іншому, в чиємусь житті, в чиємусь іншому світі, в чиїйсь іншій реальності. Нескладно навіть цього вимагати і бажати.

Знайти себе – важко. Тільки ми можемо визначати і допускати міру використання себе. Адже, жертвуючи собою, ви автоматично не додаєте собі (а може, і комусь, хто цього щиро потребує), або на якомусь іншому відрізку вашого життя вам не вистачить зовсім трішки – саме тих даремно витрачених сил.

Будь-які відносини плідні, коли в них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець. Але якщо ви почали відтоптувати один одному ноги до болю і крові, потрібно припинити цей танець і, залікувавши рани, почати новий красивий танець, можливо, з новим партнером. І так в будь-яких взаєминах – партнерських, сімейних, робочих.

Вчіться йти вчасно як в середині ситуації, так і від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент: довіряйте собі, не вмовляйте себе, не обманюйте себе і не обманюйте інших.

Немає поганих людей, як би нам не хотілося про це посперечатися. Є люди, які відрізняються від нас. Бо істинний сенс життя нам невідомий, але ним наповнене абсолютно все, що всередині і зовні, понад нашим розумінням і в його межах. І немає іншої відповідальності, окрім як перед собою і перед один одним, але в першу чергу – перед собою.

Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору, відбувається з нашого дозволу. Ми дозволили нашому житті бути таким, яким воно є, ми привели цей час змін в дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що вирвалася і б’ється тепер в конвульсивно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам в нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами в своєму власному житті.

Озирніться, можливо, прийшов час піти від цього. Неймовірно важко кинути все те, що пережили, і піти, хто б що про це не писав. Йти важко, але йти вчасно просто необхідно. Визрівайте всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але – йдіть вчасно.

Ідіть вчасно від суджень і думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших. Видам вам секрет – її там немає! Як немає щастя в когось, якщо його немає в вас.

Ідіть вчасно від нав’язливих ілюзій і нав’язаних страхів, але продовжуйте спрямовуватися, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати. Не бійтеся помилитися – адже це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її стовідсотково передбачити, поки не зробите задумане, а якщо зможете – тим більше страх безглуздий. Але у вас буде шанс вчасно піти. Так, саме піти і рухатися далі.

Ми розуміємо, коли у нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали. Але ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажане зараз.

Істина проста: все приходить вчасно, навіть чудеса. Тому йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Тому що якщо ви затримуєтеся, сценарій життя вже переписується і для інших людей.

Автор: Тетяна Варуха

Джерело