Ідіть вчасно: Цінуйте своє життя більше, ніж його цінують інші
Поділитись у

Ідіть вчасно: Цінуйте своє життя більше, ніж його цінують інші

Йти важко, але йти вчасно – просто необхідно. Визрівайте всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але – йдіть вчасно.

Ідіть вчасно — додому, навіть якщо на вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей без «на коня», від недоречних зв’язків і поганих звичок, від депресії та похмурих думок, від важких спогадів, із стосунків, що віджили себе, від людей, що руйнують вас або руйнують вашого партнера поряд з вами.

Дайте йому і собі шанс знайти того (а може, і себе самого), з ким буде краще, комфортніше, спокійніше і в тій формі, в якій це потрібно кожному з вас. Якщо ви не здатні це дати один одному з тих чи інших причин, не позбавляйте один одного спроби і надії знайти це в інших відносинах і в самому собі.

Не скупіться, не відбирайте в інших їхні шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а у себе свої.

Тому що кожен з нас знаходиться у своїй точці еволюції, і рухається у своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, і вібрує на своїй хвилі та отримує свій досвід.

І якщо ви увійшли з кимось у резонанс — ви знайшли один одного і ваш спільний танець, якщо в дисонанс, що затягнувся, — отримаєте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте і… йдіть вчасно.

Не рухайте механізм, який придушить вас жорстким гнітом обставин, коли ви будете змушені приймати це рішення в умовах куди менш зручних для вас, і де вам доведеться вислизати з-під жорнів вельми поверхневих, але дуже ранячих, «громадських» суджень, яким немає діла до ваших істинних, щирих і життєвих мотивів, до вашого терпіння і довгих спроб щось «зберегти», когось «врятувати».

Ідіть вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибокі шрами, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини, – почуттям, що з неймовірною старанністю відторгає вас від свого виключно єдиного життя і тільки вашого, і вас самих від себе самих. Ідіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.

Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Ідіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище за ваше, бо тримати вам відповідь першочергово за своє життя і тільки потім за чиєсь. Ніхто не прийшов у це життя бути принесеним на жертовний вівтар. І життя людині дароване не для того, щоб вона прагнула приносити в жертву надані їй великі дари: життя і здатність любити!

Нескладно втратити себе, не складно розчинити себе в іншому, в чийомусь іншому житті, в іншому світі, в чиїсь інший реальності. Не складно навіть це вимагати та бажати.

Набути себе – важко. Тільки ми можемо визначати та допускати міру використання себе. Адже жертвуючи собою вхолосту, понад відведену вам участь у чийомусь житті, ви автоматично не додаєте собі (а може, і комусь, хто цього щиро потребує), або на якомусь іншому відрізку вашого життя вам не вистачить зовсім небагато – саме тих марно витрачених сил…

Будь-які відносини плідні, коли у них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець. Але якщо ви почали відтоптувати один одному ноги до болю та крові, — треба припинити цей танець, і залікувавши рани, розпочати новий гарний танець, можливо, з новим партнером.

І так у будь-яких взаєминах, партнерських, сімейних, робочих.

Вчіться йти вчасно, як усередині ситуації, так і від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент, довіряйте собі, не вмовляйте себе, не обманюйтесь і не обманюйте інших…

Немає поганих людей, як би нам сперечатися про це не хотілося. Є люди, які відрізняються від нас. Бо справжній Задум цієї священнодії під сакральною назвою Життя, нам не відомий, але ним наповнено абсолютно все, що всередині та зовні, понад наше розуміння і в його межах, одухотворене та неживе. І немає у Бога інших рук, крім наших з вами, та іншої відповідальності, крім нашої з вами перед собою та один одним, але спочатку перед собою.

Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається довкола нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору — не лише з дозволу Всевишнього, але й нашого з вами! Ми дозволили нашому життю бути таким, яким воно є, ми привели цей час змін у дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що вирвалася з усією стиснутою та нагніченою силою і б’ється тепер у конвульсивно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам у нашому житті, ми дозволили собі боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами у своєму власному житті.

Озирніться, можливо настав час … уникнути цього.

Неймовірно важко кинути все те, що зжило себе і піти, де б хтось про це не писав, — я стверджую, що це не так. Йти важко, але йти вчасно – просто необхідно. Визрівайте всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але йдіть вчасно.

Ідіть вчасно від суджень та думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших, іншому, іншій. Видам вам секрет – її там немає! Як немає щастя в комусь, якщо його немає у вас.

Ідіть вчасно від нав’язливих ілюзій та нав’язаних страхів, але продовжуйте прямувати, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати. Не бійтеся помилитися – це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її 100% передбачити, поки не зробите задумане, а якщо зможете, – тим більше, страх безглуздий. Але ви матимете шанс… вчасно піти. Так, саме піти і рухатися далі.

Ми розуміємо, коли в нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали, але ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас уберегли, не давши нам бажане зараз. Істина проста – все приходить вчасно, навіть дива. Тому… йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Тому що, якщо ви затримуєтеся, сценарій життя вже переписується і для інших людей.

Автор – Тетяна Варуха