Дурний той, хто скаржиться, а ще дурніший той, хто слухає та вірить
Поділитись у

Дурний той, хто скаржиться, а ще дурніший той, хто слухає та вірить

Не витрачайте сили та час на чужі скарги про те, як все дістало і життя не миле. Не вірте!

Є люди, які весь час незадоволені, у них не так і не те. А ви співчуваєте (ось як їй, бідолашній, не пощастило) і намагаєтеся навіть допомогти. Але… час іде, а на “західному фронті” – без змін.

Усі ми не раз чули від своїх знайомих та друзів скарги на свою роботу, на своє здоров’я, обстановку у сім’ї. Люди кажуть, що більше не можуть так жити, що у них не залишилося сил, що це нестерпно і схоже на пекло. І ми віримо. Співчуваємо та віримо. Але це не правда.

Людина завжди живе так, як хоче. Хоч би як це жорстоко звучало, але люди люблять страждати і скаржитися. Хтось робить це усвідомлено і кайфує від свого нещастя, а хтось неусвідомлено отримує задоволення, хоча начебто усвідомлює, що йому погано.

І коли якийсь ваш знайомий каже, що він у своєму кошмарі живе вже багато років, бо немає виходу, він би все змінив, але не може, не вірте! Він може, та не хоче.

Коли вам кажуть, що все дуже погано і немає терпіння. Це не правда. Терпіння є! Інакше люди давно зрушили б з місця. Кинули б нестерпну роботу, розірвали б «хворі» любовні стосунки. Кому дуже погано, той не ниє вдома, а біжить до лікаря. Є, звичайно, хворі, які щодня без приводу бігають по лікарях, але це окрема тема. Є й дуже терплячі люди, але коли справді неможливо терпіти, то терпінню приходить кінець.

Не витрачайте час на вислуховування розповідей друзів: як усе дістало і життя не життя. Не вірте! Синдром жертви улюблений, але найгірший у людства. Він блискавично притягує тиранічну поведінку оточуючих.

Вихід завжди є! Вибір завжди є!

Коли люди прокидаються, вони починають бачити вихід, вони усвідомлюють, що треба щось міняти.

Часто ми діємо як роботи. Всі терплять і ти терпи! Усі везуть, і ти вези.

А потім, коли життя закінчується — ось, треба було піти, треба було покинути, варто було знайти, даремно не змінив усе тоді… А другого шансу в цьому житті немає, на жаль.

Ми завжди дивимося на сусіда, на друга, на брата, на свата… Ну, вони ж так живуть, говоримо ми. А вони живуть? Вони сплять! І не збираються прокидатися.

І якщо ми все життя хочемо провести на цвяхах, значить нам не так уже й боляче. У снах болю немає. Коли людина відчуває реальний біль, вона прокидається, і спалахує усвідомленість.

В екстремальних ситуаціях у людей завжди настає пробудження.

Якби людина «не спала», то вона б точно знала, куди йти і що робити, і біль не приводив би до тями «неусвідомлених роботів».

Якби людина, яка думає, що вона носить золотий злиток, побачила б у себе в руках камінь, стала б вона продовжувати його нести?

Звичайно, ні! Вона без жодного жалю кинула б його і пішла далі.

Якби ми бачили, що живемо не так, працюємо не там, не любимо, то ми стали б продовжувати робити це?

Але ми не усвідомлюємо, ми малюємо собі ілюзію та не відчуваємо болю. Безглуздо скаржитися, а ще дурніше вислуховувати все це від інших.

Джерело