Дурний той, хто скаржиться, а ще дурніший той, хто слухає і вірить
Поділитись у

Дурний той, хто скаржиться, а ще дурніший той, хто слухає і вірить

Не витрачайте сили і час на чужі скарги про те, як все дістало і світ не милий. Не вірте!

Є люди, які весь час незадоволені, все у них не так і не те. А ви співчуваєте (ось як йому, бідному, не пощастило) і намагаєтеся навіть допомогти. Але … час іде, а на «західному фронті» – без змін. І саме про наш вибір пише в своїй статті elena regul.

Всі ми не раз чули від своїх знайомих і друзів скарги на свою роботу, на своє здоров’я, обстановку в сім’ї. Люди кажуть, що більше не можуть так жити, що у них не залишилося сил, що це нестерпно і схоже на пекло. І ми віримо. Співчуваємо і віримо. Але це не правда.

Людина завжди живе так, як хоче. Як би це жорстоко не звучало, але люди люблять страждати і скаржитися. Хтось робить це усвідомлено і кайфує від своєї нещасності, а хтось несвідомо отримує задоволення, хоча начебто усвідомлює, що йому погано.

І коли якийсь ваш знайомий каже, що він у своєму кошмарі живе вже багато років, тому що немає виходу, він би все змінив, але не може, не вірте! Він може, але не хоче.

Мудра притча «Собака на цвяху»

Одного разу чоловік йшов повз одний будинок і побачив стареньку жінку в кріслі-гойдалці, поруч з нею гойдався в кріслі дідок, який читав газету, а між ними на ганку лежала собака і скиглила, як ніби від болю. Проходячи повз, чоловік здивувався, чому ж скиглить собака. На наступний день він знову йшов повз цей будинок. Він побачив стару пару в кріслах-гойдалках і собаку, що лежить між ними і видає той же жалібний звук.

Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що якщо і завтра собака буде скиглити, він запитає про неї у старої пари. На третій день він побачив ту ж сцену: бабуся гойдалася в кріслі, дідок читав газету, а собака на своєму місці жалібно скиглила. Він більше не міг цього витримати.

– Вибачте, мем, – звернувся він до старенької, – що сталося з вашим собакою?

– З нею? – перепитала вона. – Вона лежить на цвяху.

Збентежений її відповіддю чоловік запитав:

– Якщо вона лежить на цвяху і їй боляче, чому вона просто не встане?

Старенька посміхнулася і сказала привітним голосом:

– Значить, голубчику, їй боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушити з місця.

Коли вам говорять, що все дуже погано і немає більше терпіння. Це не правда. Терпіння є! Інакше б люди давно зрушили з місця. Кинули б нестерпну роботу, розірвали б «хворі» любовні стосунки. Кому дуже погано, той не ниє в будинку, а біжить до лікаря. Є, звичайно, хворі, які кожен день без приводу бігають по лікарях, але це окрема тема. Є і дуже терплячі люди, але коли дійсно неможливо терпіти, то терпінню приходить кінець.

Не витрачайте час на вислуховування розповідей друзів: як все дістало і життя не життя. Не вірте! Синдром жертви улюблений, але найгірший у людства. Він блискавично притягує тиранічну поведінку оточуючих.

Вихід завжди є! Вибір завжди є!

Коли люди прокидаються, то вони починають бачити вихід, вони усвідомлюють, що потрібно щось змінювати.

Часто ми діємо як роботи. Всі терплять, і ти терпи! Все везуть, і ти вези.

А потім, коли життя закінчується – ось, потрібно було піти, потрібно було кинути, варто було знайти, даремно не змінила все тоді … А другого шансу в цьому житті немає, на жаль.

Ми завжди дивимося на сусіда, на друга, на брата, на свата … Ну вони ж так живуть, говоримо ми. А вони живуть? Вони сплять! І не збираються прокидатися.

І якщо ми все життя хочемо провести на цвяхах, значить нам не так вже й боляче. У сновидіннях болю немає. Коли людина відчуває реальний біль, то вона прокидається, і спалахує усвідомленість.

В екстремальних ситуаціях у людей завжди настає пробудження.

Якби людина «не спала», то вона б точно знала, куди йти і що робити, і біль не приводив би до тями «неусвідомлених роботів».

Якби людина, яка думає, що вона носить золотий злиток, побачила б у себе в руках камінь,чи стала б вона продовжувати його нести?

Звичайно, ні! Вона б без жодного жалю кинула його і пішла далі.

Якби ми бачили, що живемо не так, працюємо не там, не любимо, то стали б ми продовжувати робити це?

Але ми не усвідомлюємо, ми малюємо собі ілюзію і не відчуваємо болю. Нерозумно скаржитися, а ще дурніше вислуховувати все це від інших.

Джерело