Конфлікт у парі: мовчання — найбільш руйнівна зброя
Поділитись у

Конфлікт у парі: мовчання — найбільш руйнівна зброя

Одне з головних правил гармонійної пари це право і можливість кожного партнера бути таким, яким він є.

На самому початку відносин перебування поруч із обранцем викликає в нас якщо не ейфорію, то, як мінімум, лише позитивні емоції. Але приходить час, рожеві окуляри і пелена з очей спадають, оголюючи всякого роду непривабливість і незручності партнера.

Найсумніше, що з іншого боку барикад відбувається те саме. І навіть при дуже сильному бажанні обох будь-що зберегти консенсус, час показує, що це практично нереально.

Рано чи пізно пара виявляється в епіцентрі бойових дій не пліч-о-пліч, а віч-на-віч. У хід йдуть будь-які види зброї, але найбільш руйнівна це – мовчання, коли основна поразка завдається собі, і крик, у якому основна поразка завдається партнеру. Чи треба говорити, що і в тому, і в іншому випадку найбільша шкода завдається відносинам загалом.

Оскільки це проблема практично будь-якої пари, спробуймо в ній розібратися.

Запитання 1. Чому взагалі це трапляється?

Тому що досі партнери вдало маскувались і не випускали на світ свою тіньову сторону. Почасти це відбувається несвідомо. Адже спочатку, поки нас захльостують хвилі пристрасті та ніжності, нам зовсім не до цього!

Але здебільшого ми не виявляємо своїх недоліків навмисно. Тому що дійсно щиро любимо свого партнера і не хочемо засмучувати його, тим більше завдавати біль. А ще через те, що боїмося його втратити. І тут кожен з нас робить свою першу, і досить серйозну помилку.

Справа в тому, що рано чи пізно ви постанете один перед одним у своєму реальному образі, і ніякі фігові листочки, ніякі маски вам вже не допоможуть. І якщо до цього ви вважали, що ваш партнер, до речі, розумна і доросла людина, розладнається, розсердиться і кине вас, раптом побачивши, які ви насправді, то знайте – ви вже програли у цих відносинах. Тому що одне з основних правил гармонійної пари це право і можливість кожного партнера бути таким, яким він є, тобто бути собою!

Отже, ми дісталися того етапу, коли приховувати вже нічого, і все наше душевне багатство, хороше і не дуже, зовні. І пара ось-ось опиниться у стані конфлікту, прихованого чи явного, стрімкого чи затяжного.

Запитання 2. Чи можна цього уникнути?

Уникнути – навряд. Але можна максимально пом’якшити та навіть прискорити проходження цього етапу. Що цікаво, старші покоління усвідомлювали його неминучість, але тлумачили якось надто по-своєму. Моя свекруха, наприклад, говорила: “Ти п’ять років потерпи, а потім звикнеш!”. І в години особливих одкровень зізнавалася: «Я п’ять років плакала, а потім упокорилася». Хороший досвід, чи не так? Саме тому тепер я точно знаю: ні плакати, ні упокорюватися, ні терпіти не можна ні в якому разі! Та й звикати теж особливо нема до чого, звикати до хорошого треба! І це добре можна своїми руками, своєю головою та серцем, взяти та створити!

Запитання 3. Як?

Насамперед – розмовляти. Причому – вчитися розмовляти конструктивно! І починати готуватися до розмови треба не в той момент, коли ви вже кипите праведним гнівом, а щойно відчули відчутний дискомфорт. Тому що вибір правильного місця та часу ніхто не скасовував. А це означає, що, можливо, вам не вдасться негайно звільнитися від тяжких думок або почуттів. Головне, не доводьте до крику!

Я маю на увазі крик не як прояв риси характеру, бо як реакцію на якісь дії партнера. До цього способу з’ясування стосунків ми вдаємося переважно через свою комунікативну некомпетентність. Коли не вміємо вчасно оцінити рівень свого невдоволення тими чи іншими вчинками чи словами партнера, і доводимо себе до точки кипіння, вона ж – точка неповернення, пройшовши яку ми вже не можемо контролювати себе.

А в цей час нічого не підозрюючи партнер в черговий раз робить якусь дія, яка не подобається нам і негайно потрапляє під лавину, шквал, ураган нашого гніву, що довго стримувався. І потім ви цю дірку, дірку у стосунках і в душах один одного в кращому разі довго латаєте, у гіршому – рвете далі, доки не розстанетеся.

З мовчанням – та сама схема. Тільки наслідки ще жахливіші. Тому що напруга, яка накопичується у вас від того, що ви весь час терпите, вибачаєте та виправдовуєте свого партнера, поступово починає вас вбивати. Іноді – у буквальному значенні, перетворюючись на серйозні захворювання. Це відбувається на рівні психосоматики незалежно від того, вірите ви в це чи ні. І, нарешті, це руйнівно для вашої психіки.

Найнеприємніше, що і в тому, і в іншому випадку ваш партнер – глибоко нещасна людина. Тому що одного разу ви забули розповісти, що саме в ньому викликає у вас дискомфорт. Всі ми різні, і багато хто з нас ставиться спокійно до одних речей, і дуже нетерпимий до інших. Причому в кожного – свій список. Ось і виходить, що, поки партнер перебуває у блаженному незнанні, ви вже подумки з ним розлучилися! Як у анекдоті: “Поки я за хлібом ходив, вона встигла зі мною посваритися, зібрати валізу і поїхати до мами”.

Тому насамперед ми повинні навчитися розмовляти одне з одним відверто та спокійно.

Запитання 4. Як побудувати бесіду?

Я згадаю тут лише один із варіантів. Насправді, їх кілька.

Спочатку варто звернути увагу на свій внутрішній стан: наскільки він рівний, беземоційний, врівноважений.

Потім – на стан партнера: наскільки, на вашу думку, він розташований зараз до розмови, чи підходящий для цього час. Якщо все гаразд, ви можете почати із загальних фраз про те, як у вас все добре, та ось тільки іноді буває таке, що … Тут ви наводите приклад недавній епізод, безоціночно і в жодному разі не агресивно.

Далі ви ділитеся своїми емоціями з цього приводу, не обрушуєте їх на голову, а саме ділитеся, ніби розповідаєте про когось іншого, а не про себе та свої почуття. Повірте, це буде найкращою формою для вашого партнера.

Потім ви спокійно пропонуєте вирішити спільно це завдання. Не варто висувати якісь ультимативні умови «якщо ти ще раз, то я…». Також не варто обмежуватись етапом промови емоцій. Ваша розмова має мати результат: або партнер буде готовий щось змінити або відслідковувати у своїх діях, або ви, озвучивши те, що вас досі так дратувало, побачите в цьому відсутність проблеми і заспокоїтесь самі. Таке також буває!

Отже, коротко схема виглядає так:

  • Подія. Було таке…
  • Емоція. Я відчув (ла)…
  • Пошук рішення. Що ми можемо зробити, щоб це не повторювалося?

Однак, показавши бочку меду, я не можу позбавити вас ложки дьогтю. Тому що ви й самі знаєте, що бувають партнери, які не йдуть на контакт. Причини цього також бувають різні. У моєму випадку попередній партнер у першій розмові заявив: «Якщо ти відчуваєш негативні емоції, значить, нам краще не спілкуватися». Він мав рацію. Але я змогла з цим погодитися лише через роки. Провівши ці роки у терплячому мовчанні. Безцінний досвід! Щоправда, болісний.

Ми часто чуємо: відносини – це робота. По суті так і є. Але дуже хочеться, щоб на цьому тернистому шляху нас надихала думка про те, що трудимося ми для себе, і трудимося пліч-о-пліч з коханою людиною. Адже якщо нам вдасться налагодити у своїй парі відкрите та довірче спілкування, то навіть у періоди розбіжностей нікому не доведеться кричати, ані мовчати. Ми завжди чутимемо і відчуватимемо один одного. І зможемо від щирого серця дарувати один одному радість і любов!

Автор – Ольга Кузнєцова